Микола Савченко - Анатомія неоголошеної війни

Тому в Росії не сиділи, склавши руки. Саме з того часу почалася неоголошена війна проти України. Голова парламентського комітету з міжнародних справ та зовнішньоекономічних зв’язків В. Лукiн після переговорів делегацій України та Росії 11 січня, що провалилися, надіслав листа Голові Верховної Ради РФ Руслану Хасбулатову. Лукiн пропонував проаналiзувати ефективність таких заходів:

а) видання Указу (проект у Президента був) про передачу під юрисдикцію Росії всіх збройних сил колишнього Радянського Союзу;

б) видання Указу про передачу під юрисдикцію Росії Чорноморського флоту, включаючи його бази дислокації та ремонту (в першу чергу Севастополь, Балаклава, Миколаїв), з наступними переговорами з українською стороною про статус цих баз та можливу передачу сил флоту Україні згідно зі статтею 1 Мінської Угоди (“Комсомольская правда”, 22 січня 1992 р.).

Другий варіант, на думку Лукiна, був кращий через меншу конфронтаційність. Передбачалися і заходи в разі “недружньої реакції України”. Щоб її нейтралiзувати, В. Лукiн пропонував зробити два запобіжні кроки. По-перше, сповістити українське керівництво про можливість негайного переміщення військових замовлень з підприємств України на аналогічні підприємства Росії або інших держав СНД. Це спричинило б зупинку величезної кількості оборонних заводів на території України, відчутно позначилося б на бюджеті республіки, а отже, неминуче спровокувало б соціальний вибух. По-друге, пропонувалося передислокувати з території України найцінніші авіаційні з’єднання.

Згодом першу пропозицію Росія частково реалізувала, багато заводів в Україні втратили військові замовлення.

Здійснилися і прогнози Лукiна. Як тільки в комітетах і комісіях російського парламенту почали обговорювати питання Криму, на півострові активізувалися громадські організації, мета яких — домогтися самостійності Криму і його приєднання до Росії. Тільки в Севастополі в середині січня відбулося декілька мітингів, проведених координаційною радою громадських організацій спільно з Республіканським рухом Криму, під гаслами: “Кримові — повну незалежність”, “Чорноморський флот — міць і слава Росії”, “Чорноморський флот — це флот Співдружності Незалежних Держав”. Промовці закликали моряків-чорноморців не складати українську присягу до проведення загальнокримського референдуму з питання державно-правового статусу Криму, домагатися повної незалежності півострова.

З метою активізації початого руху в Севастополь з Росії прибули депутати парламенту (С. Бабурiн, М. Павлов, північноморець контр-адмірал Р. Чеботарьовський та інші). Ця група, прибувши до Криму, тим самим дозволила собі фактично втрутитися в справи незалежної держави. 19 січня група, по суті, стала ведучою мітингу, на якому мені випало бути присутнім. С. Бабурiн заявив, що “якщо політики примусять нас розійтися по національних квартирах, Росія своїх громадян напризволяще не покине”. І далі: “Якщо ми збережемо віру в країну і вистоїмо, держава відродиться”. Один з лідерів Республіканського руху Криму (РРК) навіть висловив готовність “захищати Севастополь і оголосити призов до складу самооборони”.

Відтоді почалася тісна взаємодія командування Чорноморського флоту з РРК та іншими громадськими організаціями сепаратистського спрямування. Працював я тоді в прес-центрі ЧФ, і мені не раз доводилося бути свідком того, як координували свої дії лідери РРК Олександр Спахов і Олександр Круглов через начальника прес-центру флоту капітана 1-го рангу Андрія Лазебникова з командувачем ЧФ адміралом Iгорем Касатоновим. Так, 19 січня, в день мітингу, комфлота наказав організувати начебто стройову прогулянку містом, яка за часом, знову ж таки “випадково”, збіглася з закінченням мітингу, учасники якого пройшли містом, замикаючи стрій моряків.

Надалі прес-центр Чорноморського флоту перетворився в своєрідний штаб з координації дій місцевих націонал-патрiотів. За командою з прес-центру група галасливих жінок пенсiйного віку могла в будь-який момент організувати в певному місці пікет, привітати політичних гастролерів з Москви, дати інтерв’ю російським журналістам. Тоді ж почалися тісні зв’язки адмірала Iгоря Касатонова і депутата Сергія Бабурiна, який жив на дачі Касатонова під час свого приїзду. З москвичами-журналістами, що приїжджали, комфлоту не раз передавав листи для депутата Бабурiна. Все це потім сприяло зміцненню позиції Касатонова в парламенті Росії. До того ж група Сергія Бабурiна з фракції “Росія” і стала iніціатором перегляду документів 1954 року про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР.