Микола Савченко - Анатомія неоголошеної війни

Інакше як провокацією неможливо було назвати дії російських літаків, що стосуються українського сторожового корабля “Гетьман Сагайдачний”. Літаки імітували атаку нашого корабля, який був у тому районі після проведених спільних маневрів з кораблями постійного оперативного з’єднання НАТО на Середземному морі. Це з’єднання, до складу якого увійшли фрегат УРО Греції “Ідра”, фрегати УРО ВМС ФРН “Нідерзаксен”, Італії “Еуро”, Нідерландів “К. Доорман”, Турції “Адатепе”, США “Карр” та есмінець фрегат УРО ВМС Великобританії “Бірмінгем”, перебувало з неофіційним візитом в порту Одеса з 23 до 28 березня.

Після таких дій російської авіації начальник українського Генштабу знову надіслав ще одну телеграму до Москви, в якій закликав російську сторону “вжити негайних заходів щодо дотримування авіацією Росії міжнародних правил”. Однак на жодну телеграму відповіді не надійшло. Більше того, начальник українського Генштабу навіть не зміг зв’язатися по телефону з начальником Генштабу Росії. Неоголошена війна тривала.

Така зневага російського військового командування до елементарних міжнародних норм свідчила багато про що. Перш за все про бажання ще раз довести, хто хазяїн на Чорному морі і що всі претензії української сторони не враховуються і враховуватися не будуть. І цей випадок був не одинокий. Кораблі Чорноморського флоту, де-факто підпорядковані російському командуванню, більше п’яти років безперешкодно заходили до наших бухт, проводили навчання в наших водах та на нашій території, нікому не повідомляючи і ні в кого не питаючи дозволу. Найчудовіші заповідні місця поблизу Керчі та Феодосії використовувалися ЧФ як полігони, які після кожних навчань поповнювалися тисячами тон металу. Практично ці ділянки перетворені на мертві зони, які навряд чи пощастить оживити. І все це відбувалося на нашій землі.

Широкомасштабну психологічну війну ведуть російські політики і проти нашого народу, особливо в місцях дислокації Чорноморського флоту. Великі моральні та матеріальні збитки через таку їхню діяльність ще довго даватимуть про себе знати. Не мине безслідно те, що десяткам тисяч українських молодих хлопців, які служили, по суті, в російському Чорноморському флоті в тому віці, коли формується свідомість, утовкмачувалась у голови на заняттях з гуманітарної підготовки та в повсякденному житті російська ідеологія, нав’язувалася думка про те, що Україна не може бути незалежною. На таких заняттях вивчалася історія лише Росії, пропагувалася тільки російська політика.

Ці збитки найзначніші. Для України легше буде збудувати флот, ніж довести до свідомості мільйонів людей, які зазнали серйозної обробки з боку російських полiтиків, командування ЧФ та ідеологічного апарату ЧФ у період вирішування проблем флоту. Нелегко буде добитися розуміння цими людьми важливості незалежності держави. А без цього незалежності ніколи не досягти.

Було б також найглибшою помилкою узаконити перебування російських військових формувань на території нашої України.

Держава доти не може вважатися справді вільною, доки хоча б одна нога солдата іншої країни стоїть на землі цієї держави.

У мене немає ні краплi сумнівів, що доки російський Чорноморський флот базується на нашій землі, спокою цій землі не буде. В Росії завжди знайдуться ті, хто знов і знов намагатиметься в своєму прагненні до влади розіграти кримську чи севастопольську карту, спираючися при цьому на російських солдатів, які перебувають на українській землі.

У мене також немає ні краплi сумнівів, що два народи — український і російський — назавжди залишаться друзями, а політики, які проповідують великодержавний шовiнiзм, підпорядкування одного народу другому, зазнають краху.

Вірю також, що спливе зовсім небагато часу, і люди, які дізналися про справжні політичні мотиви, що ними керуються відомі російські полiтики при вирішуванні надуманої проблеми Чорноморського флоту, зрозуміють: подібне у стосунках двох народів не повинне повторитися.