Микола Савченко - Анатомія неоголошеної війни

В свою чергу, українські морські піхотинці з 12 до 30 серпня брали участь разом з військовослужбовцями вісімнадцяти країн у навчаннях “Кооператив оспрей-96” у Кемп-Лежуні (Північна Каролiна), що проходили на базі морської піхоти США. Спостерігачем від ВМС України був начальник командного пункту капітан 1-го рангу Володимир Лошаков.

Сполучені Штати Америки надавали чималого значення участі в таких навчаннях України, яка відігравала далеко не останню роль у питанні поширення НАТО на Схід. Незважаючи на схвалення НАТО позиції України, на її миротворчу присутність у Боснії, участь у програмі “Партнерство заради миру”, вона й надалі дотримувалася позаблоковостi. Така позиція України як держави, готової до співробітництва, держави, яка взагалі прихильно ставиться до поширення НАТО і яка не виставляє вимог про прийняття до організації, цілком задовольняла НАТО.

Другою справді історичною подією став похід сторожового корабля “Гетьман Сагайдачний” та великого десантного корабля “Костянтин Ольшанський” до Сполучених Штатів Америки. Очолив похід перший заступник начальника штабу ВМС України капітан 1-го рангу Володимир Кузьмин.

Під час океанського походу до берегів США в порт Норфолк і назад до Севастополя, який тривав з 15 серпня до 18 жовтня 1996 року, кораблі ВМС України пройшли понад 12 тисяч миль. Вони двічі (туди і назад) перетнули п’ять морів, чотири протоки, Атлантичний океан, здійснили по дорозі ділові заходи в порт Гiбралтар (володіння Великобританії на півдні Пiренейського півострова) і в Понта-Делгада (Азорськi острови), брали участь у кількох спільних навчаннях з кораблями США та інших країн, відпрацьовували складні навчально-бойові завдання, виконували бойові вправи. Офіційний візит у США став ще одним свідченням високого рівня дружніх партнерських стосунків між військовими відомствами двох країн.

Похід ще раз підтвердив, що, незважаючи на всі труднощі та складностi, спроби певних сил усіляко заважати будівництву ВМС України, процес їхнього становлення та розвитку триває, що вони спроможні успішно вирішувати поставлені завдання. Пророкування проросійських політиків та командування ЧФ, які не раз заявляли, що тільки ЧФ Росії повинен і може стати гарантом безпеки України і Росії на її південних морських рубежах, спростовано. Необґрунтованими виявились і заяви про те, що для становлення ВМС України потрібні будуть десятки років, що поділ остаточно знищить ЧФ.

Можливість здійснення цього історичного походу нашими бойовими кораблями багато в чому була зумовлена активною участю ВМС України в міжнародній програмі “Партнерство заради миру”, все міцніючим двостороннім співробітництвом з американською стороною, наданою матеріальною допомогою США.

Дуже насиченим було бойове навчання і в Середземному морі. Тут проведено низку навчань спільно з кораблями США, Iталiї та деяких інших країн. Під час стоянки в порту Гiбралтар українські моряки провели стрільби на полiгоні разом з англійськими колегами.

Напружене бойове навчання, тисячі похідних миль, зустрічі й спільні навчання з моряками багатьох іноземних кораблів стали доброю школою виучки наших моряків. Проте найзнаменнішою подією, що залишиться в пам’яті українських військових моряків і в історії ВМС України, став сам візит до порту Норфолк, який проходив з 11 до 18 вересня 1996 року. Американські моряки, жителі Норфолка, інших міст штату Вiрджiнiя дуже тепло прийняли українських військовослужбовців.

Цей візит, безперечно, відіграв важливу роль у дальшому зміцненні дружби і взаєморозуміння не тільки між військовими моряками України і США, а й між народами двох країн. Він мав і неоціненне політичне значення, продемонстрував усьому світові, що Україна є незалежною великою морською державою і будує гідний її військово-морський флот.

Ще одним підтвердженням цього стала участь двох малих протичовнових кораблів ВМС України “Чернiгiв” та “Вiнниця” у спільних з кораблями румунського, турецького, американського і грецького флотів навчаннях “Класика-96”. На маневрах було відпрацьовано завдання охорони кораблів з гуманітарним вантажем, евакуації мирного населення з району бойових дій, рятування на морі.

В осінні дні 1996 року не раз українські полiтики та військові повторювали слова про те, що Військово-Морські Сили України відбулися. Всім нам у душі, зрозуміло, хотілося цьому вірити, але кожен з нас добре знав, що до створення повноцінного національного флоту було ще далеко. У Севастополі українські ВМС не мали майже нічого: ні об’єктів, ні потрібної кількості кораблів. Російські політики, як і раніше, заявляли про неподільність Чорноморського флоту і належність Севастополя Росії. З Москви сипалися звинувачення на адресу української сторони про те, що вона зриває раніше досягнуті домовленості. Тому постав вибір: приймати металобрухт і дотримуватися домовленості чи все ж добитися перегляду списку кораблів і суден, що приймаються (усього 54).