Микола Савченко: Анатомія неоголошеної війни

Тим, хто це зрозумів, було удвоє складніше. Україна заявила про будівництво незалежної держави і національних збройних сил, поставила завдання до 20 січня у військах прийняти присягу, а механізму виконання цього указу, по суті, не було. Як зробити свій вибір — присягнути народові України, коли адмірал Касатонов суворо заборонив складати українську присягу, а Київ не вживав для цього ніяких рішучих дій? Терпець людей урвався, бажаючі служити народові України самі стали складати присягу. Тоді й запрацював касатонівський репресивний апарат. І першим випробував його на собі капітан 3-го рангу Олександр Клюєв. Згодом у розмові зі мною він розкрив механізм цькування тих, хто зробив свій вибір:

“Почалося все з того, що 20 січня 1992 року учбова рота, командиром якої я був, присягнула народові України. Церемонiя пройшла чітко, організовано. Коли про це стало відомо на флоті, мене викликали до помічника командувача Чорноморського флоту капітана 1-го рангу В. Долгова, де довелося пояснювати, що ми вважаємо себе громадянами України і тому присягнули на вірність її народові. Зранку наступного дня мене викликав до себе начальник школи водолазів капітан 2-го рангу В. Вишневський. І посипалися запитання: чому, мовляв, я, росіянин, присягнув, а він, що народився в Україні, не присягає; якими будуть мої дії, якщо надійде наказ міністра оборони України — узяти зброю і захопити штаб ЧФ? Довелося відповісти фразою: “Кому здати посаду?“

Того ж дня о сьомiй годині вечора посильний передав мені наказ прибути в штаб до адмірала Касатонова. В суботу я був у командувача. Він поставив вимогу відмовитися від присяги. Я сказав, що цього не буде. Тоді наступного ж дня мені було вручено обхідний лист про складання обов’язків. Коли я зажадав номер наказу про звільнення з посади, командир частини послався на усний наказ командувача Чорноморського флоту. Увечері того ж дня, хоч я і не здав справи, мені запропонували покинути частину.”

Так розправилися з тим, хто перший склав присягу. Потім Олександру Клюєву довелося пройти через усі приниження на засіданні атестаційної комісії, де з нього зробили “професiйно непридатного” офіцера, хоча рота, якою він командував, тривалий час була найкращою.

Серед тих, хто склав присягу в школі водолазів, були капітан 2-го рангу Микола Тихонов, капітан 3-го рангу Петро Піддубний, капiтан-лейтенант Яків Древаль, 21 мічман, серед них Микола Хомич, та інші. Командування частини на чолі з капітаном 1-го рангу Олександром Крамаренком організувало справжнє цькування офіцерів та мічманів, які склали присягу на вірність народові України. Згодом було усунено від виконання обов’язків, а потім просто виведено за територію частини капітана 3-го рангу Олександра Клюєва, капiтан-лейтенантів Юрія Шарлая і Валерія Кравченка.

Це був лише початок репресій Касатонова, що проводилися щодо тих, хто присягнув народові України. Справжньою трагедією в долях багатьох моряків стали події, що відбулися в Донузлавському гарнізоні. Але це був зліт самосвідомості людей, що вирішили служити Україні.

26 січня 1992 року, в неділю, бригада охорони водного району (ОВР) під командуванням Юрiя Шалита склала присягу на вірність народові України. Це було перше велике з’єднання, особовий склад якого зробив свій вибір.

Загалом у той недільний день склали присягу 42 офіцери, 57 мічманів і більше як 160 матросів і старшин. Усього майже 260 осіб. Капітана 2-го рангу Юрія Шалита одразу ж усунули від виконання службових обов’язків.

Пам’ятаю, як у штабі ЧФ командування довго сушило голову над формулюваннями, за що усунути. Нарешті вирішили, що за порушення наказу вищого командування, порядку військової субординації, за спробу розколу зсередини з’єднання та на кораблях і т. д. Всі ці примарні, незграбні формулювання мали смішний і наївний вигляд. Менше, як за місяць присягу на вірність народові України в цій бригаді склало понад сімдесят відсотків особового складу.

На одних офіцерських зборах бригади на знак протесту проти усунення з посади Юрiя Шалита офіцери вирішили надіслати телеграми на адреси Президента України, міністра оборони України, головнокомандуючого ОЗС СНД, у яких висловили незгоду з прийнятим рішенням щодо їхнього командира. Потім стало відомо, що про телеграму доповіли Президентові. І хоч офіційно командиром бригади було призначено капітана 2-го рангу П. Калашникова, накази по з’єднанню підписував аж до двадцятих чисел березня капітан 2-го рангу Юрiй Шалит. Більшість офіцерів штабу з’єднання продовжували підтримувати Юрiя Шалита.