Таким чином, загальне число жидів під німецьким контролем було менше двох мільйонів. Депортація із Скандинавських держав була вельми незначною і її зовсім не було з Болгарії. Після включення жидівського населення Голландії (140 тис), Бельгії (40 тис), Італії (50 тис), Югославії (55 тис), Угорщини (380 тис) і Румунії (725 тис), загальне число лише трішки перевищує три мільйони.
Невелика розбіжність в цифрах із цих двох підрахунків пояснюється тим, що другий документ використовує статистику за населенням, зібраним до війни, і він не вказує еміграцію, яка складала приблизно 120 тис. з тих держав, які опісля були окуповані Німеччиною. Таким чином два методи підрахунку дають приблизно однакові результати — три мільйона жидів на теренах під німецькою окупацією.
Евакуйовані радянські жиди
Точні дані про жидів на території Радянського Союзу невідомі, тому часто вельми перебільшуються. Жидівський статист Яків Лещинський стверджує, що в 1939 р. на теренах СРСР, опісля окупованих Німеччиною, було 2,1 мільйони жидів. В додаток до цього біля 200 тис. мешкали в Естонії, Латвії, Литві. Луїс Левін, президент Американської жидівської Ради для допомоги Московії, заявив 30 жовтня 1946 р. в Чикаго, після своєї поїздки до Радянського Союзу — «3 початку війни жиди були одні із перших, кого евакуйовували із західних регіонів, що знаходились під загрозою окупації. Два мільйони жидів були таким чином врятовані».
Це число підтверджується жидівським журналістом Давидом Бергельсоном, який написав у Московській газеті Ainikert 5 грудня 1942 р., що виходила на іддиш — «Завдяки евакуації, більшість (вісімдесят відсотків) жидів України, Білорусії, Литви, Латвії були врятовані. Райтлінгер погоджується з жидівським авторитетом Джозефом Шехтманом, який говорить, що велике число жидів було евакуйовано, хоч між 650 і 850 тис. не змогли виїхати, (Reitlinger, The Final Solution», стор.499). Щодо жидів, які залишилися на окупованій території СРСР, число загиблих можна оцінити тільки вельми приблизно. За оцінками німецької армії, в партизанських боях загинуло приблизно сто тисяч радянських людей, включаючи тих, хто був розстріляний внаслідок репресій, які проводились групами СД німецької армії, а також комісарів, взятих в полон.
Згідно нейтральної Швейцарії, число шість мільйонів нереальне
Як бачимо, німці не могли вбити шість мільйонів жидів, бо вони стільки просто не мали під своїм контролем. Виключаючи Радянський Союз, число жидів в окупованій Європі ледве перевищувало три мільйони, не всі із яких були інтерновані. Щоб наблизитись навіть до половини із тих «шести мільйонів», потрібно було вбити кожного жида, який мешкав у Європі. А це відомий факт, що після війни у Європі знаходилась велика кількість жидів. Філіп Фрідман у книжці «Their Brother's Keepers», («Наглядачі своїх братів»), New Vork, 1957, стор.,13 стверджує — «У всякому разі мільйон жидів пережили м'ясорубку нацистського пекла», а Жидівський об’єднаний розподільчий комітет (Jewish Joint Distribution Committee) дає офіційну цифру 1.559.600. Таким чином, якщо це число приймемо, то кількість жидів, які загинули, не перевищує півтора мільйони. До такого ж висновку дійшов швейцарський журнал Baseler Nachnchten. В статті «Wie hoch ist die Zahl derjudlischen Opfer?» (Наскільки високе число жидівських жертв?) від 13 червня 1946 p. повідомляє, що використовуючи статистичні дані за населенням, які ми вже привели, максимум півтора мільйони жидів можна розглядати як загиблих. Ми, проте, покажемо, що навіть менше число більш правдоподібне. Baseler Nachnchten, наприклад, взяв цифру 1.559,660 жидів у післявоєнній Європі, але потім виявилось, що число заяв на компенсацію від тих жидів, які «вижили», перевищило «офіційне число живих жидів більше ніж вдвоє (!), але цю інформацію автори статті тоді ще, звичайно не мали.
Неможливий приріст населення
Статистичні дані за жидівським населенням післявоєнного періоду також суперечить цій легенді про шість мільйонів. Згідно світовому Альманаху за 1938 рік, число жидів у світі складало 16.588 тис, Нью-Йорк Таймс від 22 лютого 1948 p. подає цифру між 15,6 млн. і 18,7 млн. 3 цього видно, що число жидів, які загинули у війну, вимірюється тисячами, а не сотнями тисяч, тим паче не мільйонами. Шістнадцять з половиною мільйонів в 1938 р. мінус начебто вбитих шість мільйонів дає десять з половиною мільйонів, тобто виявляється, що жидівське населення зросло на п'ять мільйонів, якщо брати нижнє число 16 у Нью-Йорк Таймс, і більше нижнє вісім мільйонів, якщо брати число 18,7 млн. Потрібно розуміти, що такий приріст населення має місце всього за десять років, більше половини якого припадає на роки поневірянь військового часу. Це просто несерйозно. Більша частина із цих «шести мільйонів» були емігранти та переселенці — в Радянський Союз, США, Англію, в Європейські держави, яких не торкнулася війна. Еміграція в Палестину була також вельми значною, особливо в кінці війни. Після 1945 р. переповнені кораблі привозили жидів у Палестину, що створювало значні незручності англійському уряду, під чиєю адміністрацією тоді знаходилась Палестина. Число прибуваючих було настільки велике, що урядова публікація від 5 листопада 1946 р. (номер 190) описала цей притік населення як другий вихід.
Читать дальше