Ричард Харвуд - Чи дійсно загинули шість мільйонів?

Незважаючи на те, що не існує ніяких доказів, вони припускають, що винищення жидів повинно було початися в 1941 р., під час вторгнення в Радянський Союз.

Наступні частини цього плану повинні були начебто початися у березні 1942 р., разом з депортацією і концентрацією жидів у східних концтаборах, на території Польщі, як наприклад, в гігантському промисловому комплексі Освенцім біля Кракова. Цілком необґрунтованим припущенням є те, що перевезення на схід начебто означало наступне винищення в'язнів.

Манвелл і Франкльу своїй книзі «Гіммлер» («Heinrieh Himmler», London, 1965), пишуть що політика геноциду була розроблена Гітлером і Гіммлером на «секретних переговорах» (стор.118), хоч вони не мають ніяких цьому доказів.

Райтлінгер і Поляков також висловлюють припущення впродовж тієї ж лінії «усних наказів», додаючи, що нікому більше не було дозволено бути присутнім на цих засіданнях і ніяких протоколів не велося. Знову ж, немає ніяких доказів того, що такі засідання проводилися.

Вільям Ширер, в книзі «Злет і падіння Третьего Рейха» («The Rise and Fall of the Third Reich»), також обходить мовчанням всі докази. Він стверджує, що наказ Гітлера про винищення жидів «не був надрукований, у всякому разі ні одна копія не була знайдена. Він вірогідно був поданий в усній формі Герінгу, Гіммлеру і Гейдріху, які, в свою чергу, передали його далі». (Стор.1148).

Типовий приклад «доказів», що подаються на користь легенди про винищення, можна знайти у Манвелла і Франкля. Вони вказують на меморандум від 31 липня 1941 р., надісланий Герінгом Гейдріху, який починається так — «Доповнюючи завдання, яке було вам дане 24 січня 1939 р., вирішити жидівську проблему через еміграцію і евакуацію кращим чином за існуючих умов…».

Меморандум передбачає «повне вирішення жидівського питання в тій частині Європи, яка знаходиться під німецьким контролем» і він передбачає почати підготовку організаційної, фінансової та матеріальної бази, необхідної для цього. Манвелл і Франкль визнають, що це означав концентрацію на Сході. Меморандум потім передбачає створення плану для остаточного вирішення жидівської проблеми, на основі еміграції і евакуації, як було вказано спочатку. Ніяких вказівок про винищення людей там немає, але тим часом Манвелл і Франкль запевняють нас, що меморандум саме про це. Вони говорять про якусь «реальну суть» виразу «остаточне вирішення», яку Герінг розповів Гейдріху в усній формі (там же, стор. 118). «Зручність» цих «усних наказів» для певного типу істориків очевидна.

Остаточні подробиці плану про винищення жидів поіинні були немов би розробити на конференції у Ваннзеє 30 січня 1942 р., на якій головував Гейдріх (із кн. Полякова «Третій Рейх і жиди», стор.120, Райтлінгера, — «Остаточне вирішення», стор.95). Там були присутніми представники всіх німецьких міністерств, Мюллер і Ейхман, представники керівництва Гестапо. Райтінгер, Манвелл і Франкль вважають, що стенографічний запис цієї конференції є їхньою козирною картою при доказі плану про геноцид, але насправді нічого подібного навіть не згадувалось, і вони, як не парадоксально, самі це визнають. Вони «оголошують» це наступним чином — «стенографічний запис відображає офіційну мову, яка замасковує реальну думку використаною термінологією» («The Jucomparable Crime» («Hi з чим не порівняний злочин»), London, 1967, стор.46), що просто означав, що вони тлумачать документи, як їм забажається.

Насправді Гейдріх сказав, що Герінг видав йому розпорядження організувати вирішення жидівської проблеми. Він описав план жидівської еміграції, вказав, що війна зробила Мадагаскарський план нереальним і продовжив — «Програма еміграції замінюється евакуацією жидів на Схід, як наступне можливе рішення відповідно до ранньої рекомендації фюрера». А там, він пояснив, вони будуть використовуватись як робоча сила. I це повинно було означати якісь секретні плани по винищенню жидів! Проте Поль Рассіньє, француз, який був інтернований в Бухенвальді, і який потім зробив великі дослідження про систему німецьких концтаборів, стверджує, що меморандум означав те, що там написано — концентрацію жидів на сході для роботи. «Там вони б знаходились до кінця війни, до відновлення міжнародних переговорів, які б вирішили їхнє майбутнє. Це рішення було прийнято на міжміністерській конференції в Ваннзеє (Rassinier, «Le Veritable Proces Eichmann», («Реальний процес Ейхмана»), стор.20). Проте Манвелля і Франкля зовсім не бентежить відсутність доказів про немов би сплановані масові винищення жидів. Вони пишуть, що на конференції в Ваннзеє учасники уникали будь-яких нагадувань про вбивства, Гейдріх надавав перевазі визначенню «Arbeitseihsatz in Osfen» (трудові загони на сході) (книга «Г.Гіммлер», стор.209). Але вони не пояснюють, чому ми не можемо вважати, що визначення «трудові загони на сході» не повинно означати те, про що воно говорить.