Яцек Хуго-Бадер - Життя, то їзда

— В суботу, образно кажучи, наших польських гонщиків “проносить” перед недільною гонкою в лізі — каже тренер Черніцькі. — Польська ліга для них найважніша, тому що тут вони зароблять найбільше.

Друга ніч у власній домівці. Вранці обов’язковий похід до костьолу, а потім потрібно готуватися до гонки: або їхати на стадіон, або вирушати в інше місто. Гонка, потім на пару годин додому, якщо дозволяє час, і потрібно вже поспішати в аеропорт, щоб не спізнитися на літак до Англії…

42-річний ксьондз Богдан Рек, капелан гонщиків клубу “РКМ” (Рибнік), вже 35 років є відданим вболівальником цієї команди. Вважає, що спідвей — це родинний спорт.

— Безкоштовні білети для жінок, — каже пан ксьондз, — і ось вам вихід з ситуації, як зробити цей спорт безпечним, якщо мова йде про вболівальників. Не буде тоді хуліганства на трибунах.

26-річний Алоізій Дудек займається виїзною торгівлею. Доставляє їжу до селищ, в яких немає магазинів.

— Завжди, коли я в Рибніку, то їду по вулиці, де розташований наш стадіон. Виїжджаю на площу, роблю одне коло, завжди побачу когось зі своїх знайомих, зупиняюсь і розмовляю про команду, про гонщиків. Кожен у нас може заїхати до закритого парку, попасти в майстерні гонщиків, навіть під час тренування. Я там майже щоденно буваю. Полюбляю спостерігати за усім, що там відбувається. Навіть взимку. Заїжджаю на стадіон, дивлюсь на присипані снігом пластикові сидіння і подумки вже бачу, як весною стадіон знову “оживе”. Ліга розпочинається в квітні. Це для мене найбільше щастя у житті.

— Ми не являємося звичайними вболівальниками, — каже п. Дудек. — Ми, так би мовити, члени великої родини. Еліта. Створили товариство. Ростемо та живемо разом з клубом, знаємо усіх гонщиків від колиски, тому що вони є дітьми членів нашої великої родини. Наймаємо автобус і на кожну зустріч їдемо з ними по усій Польщі. А якщо я їду відпочивати, то планую так, щоб в цей період не були ніяких гонок, або так, щоб по дорозі на відпочинок відвідати якісь турнір в Торуні, Грудзьондзі або в Гданську, а ще по дорозі заїжджаю до якихось селищ та займаюся там торгівлею. Поєдную приємне з корисним. Дуже часто їжджу на гонки за нашими гонщиками, вболіваю та торгую. Таке в мене життя зараз, на колесах.

— Як у справжнього гонщика.

— Тільки він повинен завжди бути готовим до виступів. Не може розслабитися, випити пива. Суцільні нерви, страх та ризик…

— А, що ви робити в неділю? — питаю у п. Дудека

— Усі знають в моїй родині та в моєму селі, що за три години до початку гонки я одягаю свій капелюх, шарфик, беру в руки прапор та вирушаю на стадіон. Там в мене постійне місце під баштою на першому повороті перші крісло по правій стороні. Потім біля мене сідає моя дівчина, біля неї сідає її брат, потім мій помічник-водій з дружиною та своєю дитиною, потім мій батько та брат. Завжди кажемо, що йдемо до базиліки, це означає, що йдемо на стадіон. Для нас стадіон — це релігія. Костьол також відвідуємо, але зранку. Після гонки завжди розставляємо столи, розпалюємо гриль, жаримо ковбаски, п‘ємо пиво, приходить діячі та гонщики клубу, ми з ними спілкуємося. Для нас кожна неділя — це свято. Це найщасливіше моменти в моєму житті.

Лукаша Романека до спідвейної секції записав його батько. Тоді хлопцю було 15 років.

— Дві години стояли на подвір’ї, він все канючив та канючив, душу з мене витягував, щоб поїхав до Рибніку та підписав дозвіл на його тренування, — каже отець Лукаша п. Адам. — Дуже боявся, тому що він в мене був єдиним сином. Врешті-решт він мене умовив. Мій сусід за лісом, Йозеф Клімовіч, закінчив кар’єру гонщика і продавав свою техніку, в нього я купив раму до мотоцикла. Двигун купив вже не новий, у Яна Новака. Разом усе це мені обійшлося в 1600 доларів. А потім якось втягнувся сам в цей спорт. Починаються жнива, гаряча пора, а я о 16.30 з’їжджаю своїм комбайном з поля і поспішаю до Рибніку, тому що в мого сина має розпочатися тренування. На протязі восьми років не пропустив жодної гонки за участю мого сина. Був його менеджером та механіком. Всього при ньому навчився.

Адам Романек мав достатньо велике 50-гектарове господарство в селищі Вілча неподалік від Рибніку. В них була стара родина, яка нараховувала багато поколінь, дуже релігійна, яка глибоко вкоренилася в сілезьку землю. Біля свого дома пан Адам зробив трек. Щороку восени спеціальна машина в залежності від потреб сина змінювала довжину прямих та геометрію поворотів.