Яцек Хуго-Бадер: Життя, то їзда

— То в мене теж таке саме! — перебиваю я п. Малгожату. — А що це проблема? Дісграфія — це негарне написання літер. Ви за ним таке помічали?

— Ні. Він писав дуже гарно.

Як повернувся від родини з Вроцлаву до Любліна, то три дні був у нас вдома і лежав собі. Такі гарні дні були. Я кажу йому, йди на двір Роберт, пройдись куди-небудь, а він відповідає, що піде пізніше. Я його впізнати не могла. Не могла зрозуміти, звідки в нього ця депресія. А на третій день, коли я повернулася з роботи….

Шлюб Агнешки та Роберта Дадосів розпадався.

— Цілий час ми з ним сварилися, — каже п. Агнешка. — Кожного разу по якихось дрібничках, адже в нас усе було. Але найбільше через те, що не любив сидіти вдома. Тільки тренування та колеги. Але в останній тиждень перестав виходити з дому. Було видно, що з ним коїться щось недобре. Почала я за ним стежити. Робертові це дуже не подобалося, що я за ним постійно ходжу. Напевно через це він і втік до батьків.

Агнешка народилися і виховувалася у найбіднішньому районі Любліна. З Робертом познайомилися на великій дискотеці. Дадосові були тоді лише 16 років, але він вже був «зірочкою» місцевого спідвею.

— Але коли я з ним познайомилися, то він ще не був багатим, — каже п. Агнешка. — Мав тільки 650 доларів, коли переїхав до Грудзьондза.

Агнешка кинула навчання та поїхала за ним. Йому було 17, їй на рік більше. Купили квартиру, народився в них син Денис. Агнешка ніде не працювала.

— Нічого вона не робила, — каже мати Роберта Дадоса. — Я мала п’ять дітей, шість корів, два гектари буряків і з усім справлялася. І діти не ходили обосраними. І не було ніяких автоматичних пральних машин, як зараз, тільки звичайні пральні машини і вода з крану. А вона мала тільки одну дитину і наймала няньку. Богу дякувати, нарешті, вони, хоча б, одружилися з Робертом.

Агнешка була першою і єдиною жінкою Роберта Дадоса.

Моніка була перша і єдина жінка Рафала Курманського.

Вона народилися в Сулечові. Батько був поліцейським, мати працювала на пошті. З Рафалом була від 16 років свого життя. Йому тоді було 17.

— Що казали батьки на те, що ви разом жили?

— Спочатку було важко, але коли Рафал отримав від клубу квартиру, то батьки погодилися з нашим рішенням жити разом і відпустили.

По закінченні школи Моніка ніде не працювала.

Сибілла була перша і єдина жінка Лукаша Романека.

Родом вона була з сусіднього села. Познайомилися на дискотеці, коли обом було по 14 років. З 17 років жили разом, але ніколи в житті разом не відпочивали. Той перший раз, коли вони познайомилися, був останнім, коли вони разом ходили на танці. Один раз разом поїхали на уїк-енд, який Лукаш провів перед телевізором, тому що там показували якісь спідвейні гонки.

— Його цікавили лише мотоцикли. — каже Сибілла. — Погодився поїхати зі мною, коли я дозволила взяти йому з собою мотоцикл. Серйозно. Я буду ходити собі на пляж, а він буде копирсатися у своєму мотоциклі. Увесь свій вільний час він проводив в гаражі і щось там робив зі своєю технікою. Подобалося мені дуже з ним там сидіти.

— А які в нього були недоліки?

— Не знаю. Не було в нього недоліків…

Лукаш жив з батьками, а Сибілла досить часто в нього. Весілля призначили на кінець жовтня 2007 року.

— Молоді гонщики так швидко намагаються «увійти» в доросле життя, ніби вже збираються ось-ось помирати, — каже тренер Чеслав Чернецькі. — В їх житті з’являються жінки, які одразу намагаються взяти їх «в оборот», тому що спідвейний гонщик для дівчини з села або нетрів — це ласий шматок. Але з них такі жінки, як з цих хлопців чоловіки. Недозрілі, непідготовлені до життя, але з великими фінансовими забаганками. І таким чином дуже часто кар’єра юнаків після таких знайомств закінчується. Ті дівчата, ті молоді дружини — це їх найбільше прокляття.

— Люди, які не тримають свого слова, наглі, хами, дуже жадібні, - так Ярослав Сівек, президент клубу першої польської ліги з Любліна, характеризує польських гонщиків. — Кілька разів думав, що прийдеться мені утікати через вікно, коли не міг їм вчасно виплати гроші. Думав, що вони мене приб’ють.

— Чому вони такі?

— Польські хлопці з року в рік виграють усі юніорські титули чемпіонатів світу та Європи, але коли стають дорослими, то починають потроху «гнити», а потім десь зникають. Успіхи в юніорському віці приносять їм великі кошти і більшість з них «ламаються». Проходить один-два сезони, вони їздять все гірше і гірше, але запроси залишаються на дуже високому рівні. Вони вже не можуть жити інакше, без форсу. Починають продавати свої двигуни. І все! На цьому кінець. Скільки талантів таким чином змарнувало свою кар’єру і життя! Після закінчення сезону дуже багато польських гонщиків продають свої двигуни, тому що для форсу під час зимової перерви не вистачає грошей. Вони не замислюються над тим, що буде через п’ять місяців, коли настане новий сезон, вони живуть лише сьогоднішнім днем.