Ланселот Лоутон - Українське питання

Я глибоко вдячний українським вченим — спiвробiтникам Інституту iсторiї України за те, що завдяки їм нацiональна iсторична наука вiднинi поповнена справжньою перлиною полiтологiчної думки.

Вiрю, що для багатьох читачiв вивчення цiєї книги стане приводом для нових цiкавих роздумiв та iдей. І вельми важливо, щоб вiднайденi документи поповнили книжковi полицi українських i британських лiдерiв як мудре нагадування про наше минуле i шляхетний натяк про важливiсть активної спiвпрацi i дружби задля майбутнього.

Борис ТАРАСЮК,

Мiнiстр закордонних справ України

Я з захопленням прочитав цi двi промови Ланселота Лоутона. Перша була виголошена 1935 року в Англо-українському комiтетi, що складався з британських полiтикiв, iсторикiв та iнших поважних осiб, стурбованих становищем українцiв. Друга промова датована 1939 роком. Знаменно, що в тi чорнi роки, коли над Британiєю i всiєю Європою нависла загроза нацистського режиму Гiтлера, в Лондонi знайшлися дiячi державного вимiру, якi переймалися долею українцiв i думали про їхнє майбутнє мiсце в Європi.

Ланселот Лоутон взяв собi за мету покласти край суцiльному невiгластву стосовно України i її «зовсiм невiдомого Заходовi народу». Вiн добре знав про страждання, якi випали на долю українцiв останнiм часом. Вiн згадує про мiльйони людських жертв пiд час великого голоду 1932–1933 рокiв, — радянський уряд не визнавав цих фактiв, i Захiд мало що чув про них. Лоутон говорить про «замовчування народу, котрий за давнiм правом належить до родини європейських нацiй». І вiн робить висновок, який звучить актуально й нинi: «необхiдно знайти такi засоби, реалiзацiя яких дозволить малим i молодим нацiям жити незалежно поруч iз старими й сильними».

Це i є те, що сьогоднi хоче бачити Сполучене Королiвство: мiцну, квiтучу й незалежну Україну, прийняту як повноправний член до європейської сiм'ї народiв.

Сергiй Кот вiднайшов цi архiвнi матерiали й тим самим зробив важливий внесок у стосунки мiж Сполученим Королiвством i Україною. Менi приємно, що Британське посольство в Києвi допомогло їх перекласти та видати.

Роберт БРІНКЛІ,

Посол Сполученого Королiвства Великої Британiї та Пiвнiчної Ірландiї в Українi

Грудень 2005 р.

«Звiсно, для полiтики потрiбна iсторiя, як для медицини фiзiологiя», — такi слова видатного українського громадського дiяча ХІХ ст. Михайла Драгоманова мимоволi спадають на думку, коли читаєш матерiали цього надзвичайно цiкавого та важливого видання. Поза всякими сумнiвами, iсторичнi знання про Україну збагатилися новими важливими фактами, якi розкривають маловiдомi сторiнки iсторiї британсько-українських взаємин у 30-х роках ХХ столiття.

Це був надзвичайно важкий час для українського народу. Пiсля поразки української революцiї 1917–1921 рокiв українськi етнiчнi землi були вкотре подiленi мiж рiзними європейськими державами, де українське населення зазнавало кривд та утискiв своїх громадянських прав. Українцi, що проживали на територiї колишнього Радянського Союзу, стали жертвою iнспiрованого владою жахливого Голодомору 1932–1933 рокiв, який забрав мiльйони життiв. Широкi верстви українства, в першу чергу його iнтелектуальна елiта, зазнавали масових полiтичних репресiй з боку тоталiтарного сталiнського режиму.

За таких складних iсторичних обставин український народ знайшов щиру симпатiю та пiдтримку в колах британського суспiльства, де виник громадський рух, спрямований на пiдтримку права українцiв як повноцiнної європейської нацiї на власну державнiсть та вiльний i рiвноправний розвиток у колi європейських народiв. Показовим явищем стало створення Англо-українського комiтету, до складу якого ввiйшли вiдомi члени парламенту, полiтики, журналiсти та вченi Великої Британiї.

Одним з найбiльш активних учасникiв та речникiв дiяльностi цього комiтету був вiдомий британський журналiст Ланселот Лоутон. Його перу належать назвичайно пристраснi та переконливi за аргументацiєю публiкацiї, в яких висвiтлюється як iсторичне минуле, так i сучасний автору стан українського народу та його давнiх етнiчних земель. Вражає наукова ерудицiя Лоутона, який у своїх дослiдженнях спирається на широке коло iсторичних джерел i працi видатних iсторикiв, мовознавцiв, етнографiв ХІХ—ХХ ст. Можна впевнено стверджувати, що деякi теоретичнi висновки Л. Лоутона щодо української iсторiї значно випередили його добу i зберiгають свою актуальнiсть для сучасного стану розвитку iсторичних знань про Україну. Для українцiв особливо важливим є те, що друкованi доповiдi Л. Лоутона вiддзеркалюють зовнiшнiй погляд стороннього спостерiгача на них самих, їхнє минуле та їхню iсторичну перспективу.