Юлія Нелідова - Ікебана. Iсторія і філософія

Ці композиції відносяться до часу популярності буддійської секти «Чиста Земля», в якій особливе місце відводиться Будді Аміда. Секта з'явилася в Японії в XI столітті і мала значний вплив на формування мистецтва ікебана. Так, стиль композицій Сьока Сьофутай («класична Сьока », також може називатися Сейка Сьофутай ), який ми знаємо зараз, має форму, ідеально вписується в міцугусоку або гогусоку : з одного боку, композиція досить скромна, гілки майже не залишають меж вази, як якщо б поруч знаходилася чаша з пахощами або свічник (мал. 3).

Мал. 3. Сьока Сьофутай . Автор: Нелiдова Ю. М.

Заснування школи Ікенобо датується 1542 роком, коли була написана остання версія сувою Сенно Куден («усне повчання Сенно Ікенобо»), який також шанобливо називають Омаки. Найбільш рання версія датується 1523 роком. До цього часу квіткові композиції вже вийшли за межі храмів і встановлювалися в будинках аристократів під назвою Татехана, «стоячі квіти». Татехана складалася з двох елементів: вертикального високого с ін (як правило, гілки вічнозелених дерев) і сiтакуса (квіти і\або трава), розташованого внизу навколо сін . До XVI століття існувало багато майстрів квіткових композиції, таких як Рюамі, Танигава Нюдо та інші. Однак Сенно Ікенобо в своєму Повчанні визначає ставлення до квітковим композиціям в минулому як до мистецтва тільки заради краси, без філософської складової. Своїх учнів він закликає до пізнання життя і природи рослин і відображення в композиціях їх природної краси, сутності і середовища проживання, до використання всіх частин рослини (крім коренів, їх символізує ваза). Сенно Куден створює глибоку духовну основу для шляху квітки, згідно з якою слід прагнути показати не стільки красу рослини, скільки його характер і природні якості. З цього періоду Татехана школи Ікенобо починає відображати за допомогою декількох гілок, квітів і\або трав цілі природні пейзажі: гори, ставки, рівнини, і дозволяє побачити в композиції цілий світ.

Близько 1600 року Татехана починає називатися Рікка і стає більше і пишніше. Це трансформація відбувається під впливом Сенко Ікенобо (1536—1621) і його спадкоємця Сенко другого (1575—1658), відомих своєю майстерністю у вищих колах суспільства. Сенко Ікенобо виділив сім елементів, складових Рікка , і у композицій з'явилася встановлена конструкція. Сенко другий в 1629 році провів грандіозний фестиваль композицій Рікка в імператорському палаці для Його Величності Го-Мідзуноо. Сенно Куден та інші перші рукописи про Татехана і Рікка передавалися у вузькому колі, знання намагалися зберегти в таємниці. Проте, до XVII століття Рікка починає поширюватися і серед простих городян, виходить багато книг і посібників зі складання композицій. Всі вони були написані під впливом Сенно Куден і несли таку ж філософію. Особливість Рікка полягає в здатності в невеликій вазі відобразити природу і весь Всесвіт. Головний елемент Рікка символізує центр буддійського світу гору Сумеру, а навколишні елементи малюють пагорби, водоспади, місто. Через створення композицій і через милування ними людина прагне пізнати суть світобудови.

Одночасно з Татехана і Рікка продовжували існувати більш прості види композицій, які в даний час відносять до стилю Раннє Нагеіре («вкинуті у воду квіти»). По суті, це були будь-які композиції, що не відносяться до Татехана або Рікка і не вимагають володіння складною технікою. При їх постановці робився упор на природність і красу рослин, їх природні якості. У XVII столітті форма і техніка постановки Рікка стали строго регламентованими і закріпленими в численних публікаціях. За стилем Нагеіре також стали випускатися праці, проте ідея стилю була протилежною: просто показати красу і якості рослини, а не все світобудову. Рікка асоціювалася з традиційним буддизмом і встановлювалася на вівтарях і в багатих апартаментах, Нагеіре ж – з дзен-буддизмом і повсякденною обстановкою. Нагеіре розвивалася як протилежність стандартизованої Рікка , але обидва стилі, тим не менш, прагнули показати одне і те ж: красу і глибину природи.

У XVIII столітті в Японії поширюються ідеї простої елегантності, які дають поштовх формуванню нового стилю ікебана, відомого сьогодні як Сьока або Сейка , «свіжі живі квіти». Ця назва з'явилася в XIX столітті, а спочатку стиль позначався словом «ікебана». Стиль виник з симбіозу Рікка і Нагеіре і став настільки популярним, що в зараз ікебаной називається все японське мистецтво постановки рослин у вазі в цілому. У композиціях стилю Сьока важливу роль відіграє порожній простір, що є частиною аранжування і нагадує про вплив дзен-буддизму на формування стилю. У той же час три основні елементи Сьока , які були визначені в другій половині періоду Едо, беруть свій початок в семи основних елементах Рікка . У школі Ікенобо це сін , що символізує Небо, тай , або Земля, і сое , людина. В інших школах назви елементів можуть злегка відрізнятися, проте їх символізм зберігається. Спочатку різниця між Нагеіре і Сьока не була очевидна, але протягом XVIII століття ці стилі поступово розділилися за ознакою наявності ( Сьока ) або відсутності ( Нагеіре ) чітко встановлених форм композицій. Нагеіре також має три обов'язкових елемента ( сін, сое, тай ), проте на відміну від елементів Сьока вони можуть розташовуватися в просторі досить вільно.