Микола Руденко - Слідами космічної катастрофи

Що ж сталося?

Вчені по-різному відповідають на це питання. Одні вважають, що причину обледенінь треба шукати в факторах космічного походження. Інші гадають, що обледеніння породжені гороутворенням: континенти піднімаються, стають вищими і внаслідок цього охолоджуються.

Але чи не варто замислитись ось над чим: могутні ядерні вибухи, які викликають вибухові хвилі величезної сили, у своїй сумі помітно порушують кліматичну рівновагу планети. Японські вчені, наприклад, виступили з колективним протестом з цього приводу. Вказував на це і Фредерік Жоліо-Кюрі. Такі вибухи можуть зрештою порушити звичні шляхи теплих і холодних повітряних течій, викликати змішання повітряних мас і їх фронтів. Разом з тим відбувається перерозподіл температур — у холодніших широтах клімат пом’якшується, а в теплих стає суворішим.

Чи є в нас причини припускати, що в перші й наступні мільйони років після катастрофи Землю нашу стрясали вибухи величезної сили?

Незважаючи на те, що про Тунгуський метеорит дуже багато писали й сперечалися, варто нагадати деякі об’єктивні дані.

Цей гігант впав 30 червня 1908 року в заболоченій тайзі. Його падіння супроводилось громовими ударами, які було чути на тисячу кілометрів довкола. Світло, що виникло при падінні, яскравістю своєю затьмарило Сонце.

Коли болід досяг поверхні Землі, стався вибух такої сили, що сейсмографи у багатьох країнах світу зареєстрували дуже дивний «землетрус».

Дерева на місці вибуху були повалені в радіусі 30 км., а вибухова хвиля двічі обійшла земну кулю.

Метеоритний кратер Чабб (Канада) має в діаметрі 3600 метрів, а інший кратер, Арізонський, — 1200 метрів. Це дозволяє судити про силу вибуху.

Гігантські падіння метеоритів призводили до величезних збурень атмосфери. Спершу повітря з ураганного силою ринуло від епіцентра й, змітаючи все на своєму шляху, відходило на багато кілометрів од воронок. В епіцентрі утворювався розріджений простір. Потім нові повітряні маси з такою ж навальною силою заповнювали ці порожнечі. Виникали вибухові хвилі, які по кілька разів оперезували земну кулю.

Коли згадати, що в початковий період після катастрофи планета наша безперервно обстрілювалася болідами, розміри яких значно перевершували розміри Тунгуського метеорита, то можна собі уявити, як ці космічні «вентилятори» протягом багатьох мільйонів років «регулювали» клімат на планеті.

Одні форми життя повинні були відмирати в зв’язку з несподіваним приходом холоду, інші — тому, що їм було протипоказане зайве тепло.

Хто ж стане сумніватися, що в перші мільйони років після катастрофи на безіменній планеті метеоритів падало на Землю значно більше, ніж тепер? Не можна ж припускати, як це дехто робить, що осколочно-пилова маса, яка залишилась від загиблої планети, є сталою величиною. Адже це суперечить елементарним нормам діалектичної логіки.

А можливо, тропіки під час палеогена, на який припадає 45 з 70 млн. років кайнозойської ери, змогли підійти до лінії Лондон — Саратов тільки тому, що відбувалося тривале, безперервне змішування земної атмосфери? Можливо, що вони тут незаконні гості?

Коли ж почав зменшуватись метеоритний обстріл планети, клімат став наближатися до сучасного. Але процеси ці відбувалися так бурхливо, так активно й різко, що, власне, вони й викликали обледеніння. Це припущення напрошується тому, що льодовиковий період у розвитку Землі належить до останнього мільйона років кайнозойської ери, коли потік метеоритів повинен був піти на спад.

Палеоген (початковий і найтриваліший період кайнозойської ери) межує з крейдяним періодом минулої мезозойської ери. Щоб розв’язати питання про час підіймання тропіків так далеко на північ, треба знову перегорнути сторінки земної кори.

Звичайно ж, у палеогені! Всі корисні копалини кінця попередньої ери в цій частині земної кулі — це переважно крейда. Походження кам’яного вугілля в Донбасі пов’язується з найдавнішими періодами розвитку землі, і, як твердять вчені, воно тут має паралічний (зв’язаний з морськими відкладеннями) характер. Зате неоген (наступні за палеогеном 20–25 млн. років) дав нам величезні запаси нафти в Карпатах, в Австрії, Румунії і Полтавській області.

Це означає, що походження нафти в цих районах пов’язане з початком похолодання і вимирання тропічного світу, на зміну якому приходив світ сучасних тварин і рослин. У крейдяний же період (тобто до катастрофи) клімат міг бути основними своїми рисами подібним до сучасного.