Олесь Бердник: Агні-Йога. Жива Етика космічної ери.

В житті я не бачив Миколу Реріха. Стрілися мені на стежках духовного і пошуку його картини, книжки, уривки занотованих думок та спогади очевидців про нього, і мов блискавиця увійшла в серце. Ніби чарівне зерня лягло в ріллю. Згодом воно проросло, й мене вже полишав образ воїна Великої Культури

Звучали на сторінках газет, часописів чи в ефірі голоси борців за мир, за єднання людства — і я чув за тими голосами схвильовану мову Миколи Реріха; руйнувалися у селах та містах прадавні храми чи будівлі — неповторні пам'ятки рідної культури — і відлунювався його гнівний спротив, палав докірливий погляд; доводилося й мені мандрувати гірськими плаями Алтаю чи Кавказу — і ввижалася за осяйними, тривожними верхів'ями постать митця, вічного подорожнього, космічного будівничого; милувався я глибинами о неба — а з тієї далини суворо й вимогливо дивилися його прозорливі очі Учителя й Провидця.

Таке життя хіба можна цінувати однозначно й раціонально? Єдиний критерій для цього легенда — Лише в цьому ключі можна правдиво передати культурну й духовну місію родини Реріхів. Саме — родини! Бо, оповідаючи про Реріха, ми не можемо обійти інших учасників духовного подвигу — його дружини Олени Іванівни або Лади, як він її голубливо називав; старшого сина Юрія — славетного сходознавця, всебічно освіченої людини, мандрівника й просто чудового друга для всіх, кому він відкривав своє серце; Святослава — незрівняного маляра, вченого, мудрого дослідника філософії та медицини.

Кожен, хто спостерігає за життям природи, знає, що однолітні бур'яни бурхливо переганяють у рості великі дерева — інколи в сотні чи десятки разів. Зате, скажімо, дуби ростуть поволі, але невпинно, вперто, надійно, занурюючись корінням у глибини рідної землі, сягаючи кроною в обшири неба. Родина Реріхів видається мені отаким-от феноменальним деревом яке з кожним роком росте все вище даруючи новим поколінням плоди мудрості, радості та оптимістичної перспективи.

Довгі роки найтривожнішої епохи в історії Землі віддали пошуку зерен прадавньої та сучасної мудрості Сходу, її конкретних носіїв — Учителів самобутньої космогонії та антропогонії. Їхні творчі зусилля увінчалися не лише титанічним мистецьким здобутком Миколи Реріха (близько семи тисяч картин у різних музеях світу), а й десятками книжок, досліджень у царині медицини, ботаніки, археології, фізики, орієнталістики — й усе це стало ним внеском дружньої родини в скарбницю, кої культури.

Щойно світ відзначив 110-річчя від дня народженя Олени Реріх — дружини й сподвижниці великого митця, яка героїчно присвятила все свідоме життя утвердженню Агні-Йоги або, як вона любила величати це мудре вчення, — Живої Етики, чарівного стопу вікового досвіду й знання, де сполучаються осяяння прадавніх ріші-архатів (мудреців) і сучасні болісні проблеми духу й розуму в гармонійному космосинтезі з гострим прогностичним поглядом у прийдешність Планети й Людства.

Агні-Йога — це запис бесід Урусваті (таке легендарне ім'я дали Гімалайські Учителі Олені Іванівні) з духовним наставником Махатмою Моріа та іншими Архатами казкової Твердині Знання, про яку вже впродовж століть різні народи передають барвисті легенди. Саме тепер, коли над світом точиться герць між силами творення та руйнації, мілітаризму та миру, коли на терезах Космічного Права зважуються наші думки, діяння та наміри, варто знову й знову схилитися над сторінками нетлінних заповітів, де викристалізовано колосальний гуманістичний досвід Великих Душ, щоб використати ці творчі камені для мурування підвалин Вселюдської Громади.

Наскільки історично реальні таємничі зв'язки Реріхів із Гімалайськими Учителями? Митець, його супутниця й сини завжди якнайобережніше торкалися цього питання, не дозволяли грубим, непросвітленим душам випадкових людей відкривати заповітне покривало дива. Проте той, хто жадав для Планети щасливої будучини, може знайти у книгах, листах і картинах Реріхів священні знаки тих зустрічей з Учителями Сходу. А найпаче свідчить про довголітню спільну працю подарована людству Агні-Йога — чотирнадцять книг бесід із Гуру Серця. Це — не містика, не забобон, а найглибша реальність — така як своєчасне проростання зела навесні, як схід сонця над обрієм, як суджений політ юного птаха урочої днини, коли крила вже спроможні тримати його в повітрі, щоб понести за хмари, до зірок.