Олесь Бердник - Законсервована планета

— Ну от… Я показав усе, що могло вас цiкавити. Буду дуже радий, якщо нашi роботи допоможуть вам!..

Сказавши це, iнженер Валерiй Тригуб гаряче потиснув малесеньку нiжну руку Вiкторiї Денiс. Вона захоплено — знизу догори — дивилася милими сiрими очима на велетня-iнженера який своєю сердечнiстю i незвичайною внутрiшньою силою полонив її експансивну душу ще тодi, коли вони зустрiчалися в минулому на конгресах космонавтiв. З першої зустрiчi мiж ними простягнулася незрима нитка хвилюючого почуття, яка тепер була вже дуже мiцною.

— Спасибi, — калiченою росiйською мовою сказала дiвчина i засмiялася.

Засмiявся i Валерiй. Йому було приємно дивитися на бiляву, тонесеньку дiвчину. Здавалося — дмухни на неї, i вона полетить!

Ця дiвчина була керiвником американської делегацiї iнженерiв i вчених, якi приїхали сюди, щоб перейняти досвiд росiйських конструкторiв по будуванню космiчних ракет. Кiлька днiй тому стратоплан примчав їх на Урал, де вони знайомилися з новою конструкцiєю гiгантського зорельота, що був збудований за проектом Тригуба. Потiм росiйська делегацiя повинна була їхати в Америку, щоб подивитися, що зроблено за океаном. Там теж закiнчували будувати космiчний крейсер. Вести його в простiр мала якраз оця тендiтна дiвчинка. Валерiю навiть не вiрилось, що така «пiр'їнка» керуватиме велетенською машиною та ще в такiй небезпечнiй подорожi…

Вiн сказав їй про це. Вiкторiя усмiхнулась i якось по-хлоп'ячому, задерикувато сказала:

— Ви не дивiться, що я маленька! Я сильнiша вiд багатьох мужчин! Спробуйте — о!..

I вона жартiвливо зiгнула руку, а Валерiй теж жартома спробував, якi там в неї бiцепси. Вони справдi були натренованi, як в доброго спортсмена.

— Вiрю! Тепер вiрю! — засмiявся Тригуб.

— Ну хоч в моїх здiбностях iнженера ви не сумнiваєтесь? — знову пожартувала Вiкторiя.

— О нi, нi! Здаюсь i бiльше таких запитань задавати не буду!

— Дивiться ж, — смiшно погрозила пальцем дiвчина i потiм вже цiлком по-дiловому сказала англiйською мовою:

— Ми негайно використаємо все, що у вас є цiнного в областi електронiки. Менi дуже сподобалась абсолютна автоматизацiя у вашому зорельотi, мiстер Валерiй…

— Називайте мене просто — Валя. Адже ми друзi?! — вiдповiв жартiвливо Валерiй.

— «Валья», — м'яко повторила Вiкторiя. — Ще раз спасибi!.. За дружбу!.. Але я хотiла сказати ось що… Я зовсiм не бачу у вас протиметеоритного захисту! Чому?..

— Ще немає досконалого проекту. Над цим працюємо. Вважаю, що до вильоту ця проблема буде вирiшена. А можливо навiть перший полiт доведеться робити без захисту. Будемо обминати метеорити по сигналах радiолокаторiв…

— Нi! Це не годиться, — мовила, заперечливо похитавши головою, Вiкторiя. — У нас уже розроблена конструкцiя дуже простого i вдалого захисту!..

— Яка ж саме?

— По сигналу радiолокатора метеорит, що летить назустрiч ракетi, могутнiми розрядами електромагнiтної енергiї роздрiбнюється на пил, потiм заряджається негативним зарядом. А заряджений пил обходить електромагнiтне поле, яке створене навколо ракети. Правда, просто?..

— Генiально! — вигукнув Валерiй.

— Я негайно передам вам всi матерiали, як тiльки ми прилетимо додому…

— Гаразд! А тепер — пiдемо… Дивiться — яка краса.

Вiкторiя подивилася навколо. Справдi, тут було дуже красиво. Вдалинi танули в осiннiй позолотi схили Уральських гiр. З барвистими килимами пожовтiлих листяних дерев приємно контрастували темнозеленi пасма ялин… А над всiм цим летiли десь у далеч блiдi хмаринки.

— Чудесно! — сказала Вiкторiя. Потiм глянула на Валерiя, що замрiяно дивився в далечiнь, i подумала з незвичайною нiжнiстю:

«А ти ще чудеснiший вiд цього пейзажу любий велетню!»

Вiн справдi був хлопець хоч куди. Високий на зрiст, широкоплечий, з веселим вiдкритим обличчям i шапкою каштанового волосся — вiн зовсiм не був подiбним до вченого.

Вiкторiя думала: «Як дивно — вiн такий земний зовнi, а який мрiйник в душi! Надзвичайно дивне поєднання!»

Вони зiйшли зi сходiв будинку, де розмiстилося управлiння будiвництвом, i пiшли по територiї космодрому до центра великої площi. Там стояв зорельот. В ньому наяву втiлювалися багаторiчнi мрiї Тригуба, багатьох iнших конструкторiв та численної когорти вчених, якi провадили рiзнi пiдготовчi роботи.

Метрiв за двiстi закiнчувався другий такий же апарат. Там ще тривали внутрiшнi роботи по монтуванню приладiв.

Людей майже не було видно. Тут тепер не до гуляння. Члени делегацiї одержували потрiбну консультацiю в iнженерiв будiвництва — тому весь космодром був безлюдним…