Олесь Бердник - Законсервована планета

Валерiй i Вiкторiя зупинилися i замилувалися зорельотом, який неосяжною громадою здiймався над їхнiми головами, поблискуючи матовими металiчними боками.

Корабель повинен був стартувати прямо з землi, без нiяких спецiальних естакад, як це робилося в минулi роки. Вiн був звичайної яйцевидної форми, загострений спереду, з трьома стабiлiзаторами по боках, якi також виконували роль своєрiдних пiднiжок.

Лише восьма частина п'ятдесятиметрового корабля була вiдведена для житлових примiщень i складiв продуктiв. Все iнше заповнювали апарати руху, запаси пального. На зорельотi була невелика атомна станцiя, яка давала електроенергiю кiльком фазотронам. У магнiтному полi фазотронiв розганявся до величезних швидкостей заряджений пил вуглецю, який, виходячи з фазотрона, зустрiчався з паралельним потоком кисню, спалахував i надпотужним струменем — з швидкiстю вiд трьохсот до п'ятисот кiлометрiв на секунду виривався з дюзи, даючи рух кораблю. Такий двигун давав можливiсть долетiти до зовнiшнiх планет, повернутися назад i навiть зробити кiлька посадок на зустрiчнi планети без додаткової заправки пальним.

До цього часу для перельотiв на Марс i Венеру або навiть на Мiсяць використовували промiжнi станцiї — штучнi супутники Землi або Сонця, запущенi по певних орбiтах в сонячнiй системi. Але тепер, коли були сконструйованi кораблi з такими необмеженими можливостями, необхiднiсть в штучних супутниках майже вiдпадала, i їх можна було використовувати для суто наукових робiт…

Валерiй i Вiкторiя обiйшли навколо зорельота i зупинилися.

— Мiсяцiв через два, — промовив Валерiй, — цей корабель приземлиться на Плутонi… Ви розумiєте — на Плутонi! Десять рокiв тому ми мрiяли про Марс i Мiсяць, а тепер — Плутон! Край Системи! А там — дорога до iнших Систем! Ви теж, здається, летите на одну з зовнiшнiх планет?..

— Для дослiдження супутникiв Сатурна i Урана!.. Таке офiцiальне завдання експедицiї! Але, може, я в польотi передумаю та й махну вслiд за вами! — сказала Вiкторiя i дзвiнко засмiялася.

Валерiй жартiвливо взяв й за плечi, заглянув променистим поглядом до сiрих очей.

— I раптом, дорога Вiкторiє, ми з вами зустрiнемось на якiйсь дикiй i суворiй планетi!.. Скажу одверто-менi дуже хотiлося б цього!..

Дiвчина опустила вiї, тепла хвиля пiдкотила до її грудей. Почервонiвши, вона тихо вiдповiла:

— Менi чомусь здається… чи, може, хочеться, щоб зустрiч з вами, Валья, була… на Землi!..

Усмiшка збiгла з лиця Валерiя Вiн вiдчув якiсь незвичайнi нотки в голосi дiвчини i тепер намагався збагнути, що вiдбулося, дивлячись в сяючi сiрi очi Вiкторiї. Ось ворухнулися його губи, певно вiн хотiв щось сказати, але не встиг.

Над космодромом загримiв голос з радiорепродуктора:

— Iнженера Тригуба та iнженера Денiс просять негайно зайти до директора будiвництва в термiновiй справi!

— Що трапилося? — захвилювалася Вiкторiя.

— Я гадаю, що нiчого особливою, — заспокоював Валерiй. — Може, вас викликають додому, або ще що-небудь…

Вони швидко пройшли широким коридором будинку управлiння i вiдкрили дверi до кабiнету директора.

Там уже зiбралися всi члени делегацiї i iнженери та службовцi космодрому.

Директор — сухорлявий, сивий iнженер — був блiдий i схвильований.

— Друзi! — сказав вiн. — Справа, ради якої я турбую вас, надзвичайно важлива, хоч i не стосується нашої безпосередньої роботи. Я тiльки що одержав телеграми вiд уряду i вiд Всесвiтньої Академiї Наук. Те, що в них говориться, страшна несподiванка для всiєї Землi. Слухайте текст телеграми…

Присутнi були схвильованi таким вступом, але нiхто не чекав того, що прочитав директор. А вiн прочитав таке:

«Всiм урядам Держав, Нацiональним Академiям! Всiм народам Землi!

Три днi тому обсерваторiя Маунт-Вiльсон сповiстила Всесвiтню Академiю про страшну звiстку. Академiя не обнародувала її, доки не була пiдтверджена її вiрогiднiсть. Дослiдженнями Пулковської, Грiнвiчської i ряду iнших обсерваторiй свiту ця звiстка пiдтверджена.

Люди Землi! З глибини Космосу, вiд сузiр'я Плеяд, до нас наближається темне плането-подiбне тiло. Це було встановлено з допомогою вдосконалених радiотелескопiв. Маса космiчного тiла дорiвнює приблизно масi Землi чи Венери.

Швидкiсть тiла надзвичайно велика — а саме — бiля п'ятисот кiлометрiв на секунду. Можливо, ця планета з iншої системи, вiдкинута вiд свого сонця якоюсь катастрофою. Дуже швидко тiло ввiйде в нашу систему. Орiєнтовно визначено, що шлях його проходитиме через орбiту Землi. Це значить, що нам загрожує свiтова катастрофа.