Олесь Бердник - Законсервована планета

Гаряче потиснувши руки тим, хто його зустрiчав, Валерiй сказав:

— Товаришi! Говорити нема коли! Я вiдлiтаю негайно! В апаратi буду сам! Iнших членiв екiпажу не беру! Протиметеоритний захист ще не устаткований, i ми не маємо права ризикувати життям багатьох людей!

— А якщо ваш космольот загине? — перебив директор будiвництва.

— Тодi висилайте корабель з зарядом i спрямовуйте його до планети. її треба буде розбити в будь-якому випадку, щоб врятувати людство вiд загибелi!

Бiльше не треба було говорити. Останнi обiйми. Потиски рук. Побажання щастя.

Всi присутнi зайшли до будинку управлiння, а Валерiй попрямував до зорельота.

Вiн вийшов на спецiальний майданчик, який був на висотi входу в апарат. Оглянувся.

— Люба, рiдна Земля, далека чудова Вiкторiя, дорогi друзi i Батькiвщина — прощайте!..

З вiкон, з дверей будинку замахали руками друзi. Валерiй вiдповiв прощальним жестом i сховався в дверцях зорельота.

Майданчик зi сходами автоматично вiд'їхав…

А через кiлька хвилин велетенський корабель здригнувся, пiдстрибнув i, залишаючи слiпучу вогненну дорогу серед скуйовджених хмар, помчав у далеке небо — назустрiч невiдомiй дивнiй планетi…

Земля напружено чекала…

…За бортом реактивною вертольота блискавично промайнули води пiвнiчної частини Атлантичного океану, потiм безкiнечнi бiлi крижанi поля Гренландiї i нарештi серед суцiльної снiгової пустелi зачорнiли будiвлi велетенського табору, де почалися роботи по здiйсненню проекту Гершера.

Тримаючись на слiпучих стовпах ядерних спалахiв, вертольот повiльно сiв на снiг. Вiкторiя в супроводi пiлота вийшла вниз по алюмiнiєвих слiдцях В ту ж мить до неї пiдбiг начальник будiвництва — енергiйний, сухорлявий iнженер.

— Менi потрiбно погодити з вами деякi питання тут на мiсцi, перше нiж я передам до реалiзацiї розрахунки потужностi зарядiв, — сказала Вiкторiя. — Я б хотiла познайомитися з ходом робiт!

— До ваших послуг, мiс, — з офiцiальною люб'язнiстю вiдповiв начальник. — Але зараз треба буде вiдлетiти подалi, бо вiдбудуться атомнi вибухи, з допомогою яких ми робимо штольнi…

— Гаразд, — промовила Вiкторiя. Разом з начальником вона зайшла в вертольот i дала знак летiти. Знову заревли мотори, i через кiлька хвилин вертольот опустився на майданчику за горою, що прикривала їх вiд атомної радiацiї вибуху.

Начальник поглянув на хронометр, вийняв портативний радiопередавач, тихо промовив у малесенький мiкрофон:

— Можна!..

I в ту ж мить здригнулася земля. Багряним вогнем зайнялося небо. Над головою — далеко в небi поплив чорнозелений гриб вибуху. Ще один вибух! Ще!..

— Все, — повернувшись до Вiкторiї, мовив начальник. — Можна летiти. Поглянемо згори на будiвництво а потiм — до моєї резиденцiї, де ви зупинитесь…

Вертольот знову пiднявся в повiтря. Вони наблизилися до мiсця, де вiдбувалися вибухи. Вiкторiя з цiкавiстю подивилася вниз…

Кiлометрiв за сто вiд жилих i адмiнiстративних будинкiв, в своєрiдному гiрському кiльцi зяяли три велетенськi ями, зробленi силою вибуху. Шириною вони були до трьох кiлометрiв, в глибину вже сягали до двох кiлометрiв.

— Ще кiлька вибухiв, i ми почнемо монтувати дюзи, — пояснив начальник. — Основнi дюзи — три — призначенi для вибухiв, якi виштовхнуть Землю в простiр, а шiсть невеликих навколо — будуть зробленi для керування нашою планетою пiд час польоту. В них термоядернi реакцiї будуть контролюватися на вiдстанi!..

Вертольот пролетiв над всiма ямами i повернув до табору. Сiли бiля присадкуватого, дуже довгого будинку з блискучого металу бiлого кольору. Iдучи до входу, начальник сказав:

— Ви знаєте про те, що сьогоднi збирається надзвичайне засiдання Всесвiтньої Академiї Наук?

— Нi! А про що йдеться?

— Новий план врятування Землi!..

— А не знаєте — чий проект?

— Здається, росiйських вчених…

— То давайте послухаємо телепередачу звiдти, — заспiшила Вiкторiя.

Зайшли в пристойно обладнаний кабiнет начальника, подiбний до комфортабельної каюти на пароплавi. Вiкторiя роздягнулася.

Начальник, поглянувши на хронометр, почав настроювати телеприймач, екран якого займав четверту частину невисокої стiни. Засяяло м'яке зеленкувате свiтло. Вiкторiя сiла в глибоке крiсло i жадiбно вп'ялася в екран…

Ось вирiзьбились колони конференц-залу Академiї, трибуна. В залi вже зiбралися члени Всесвiтньої Академiї i делегати iнших академiй. Над аудиторiєю линув стриманий гомiн…

Вiкторiя радiсно скрикнула. На трибуну вийшов Тригуб.