Микола Руденко - Слідами космічної катастрофи

Вчені відносять виникнення життя на Землі до архейської ери, яка почалася біля двох мільярдів років тому. Очевидно, такий же період від початку створення кори до виникнення життя повинен був пройти і на планеті, яка не має навіть власної назви [3] Інколи її називають Фаетоном. . Закони розвитку матерії скрізь одні й ті ж самі.

Діалектичний матеріалізм вчить: «Хоч би як довго тривав час, поки в якій-небудь сонячній системі… створились умови для органічного життя, хоч би скільки незліченних органічних істот повинно було раніше виникнути і загинути, перш ніж з їх середовища розвинуться тварини із здатним до мислення мозком,… — у нас є впевненість, що матерія в усіх своїх перетвореннях залишається вічно однією й тією самою…» [4] К. Маркс, Ф. Енгельс. Вибрані твори в двох томах. Вступ до діалектики природи. — Т. II. — К. Держполітвидав УРСР. 1955, стор. 65. .

Ця залізна закономірність в розвитку матерії не могла обминути планету, де були всі необхідні умови для виникнення і розвитку органічного життя.

Вік кори цієї планети вказує на те, що в часи, коли життя на Землі тільки зароджувалося, там уже могла існувати цивілізація, яка не поступалася перед нашою. А до моменту загибелі ця цивілізація могла бути старшою за нашу на півтора мільярда років.

Немає жодної істоти на землі, жодного тіла в космосі, яке було б незалежне від подібних до себе. Якщо це так, то на Землі мають бути ще якісь докази згаданої катастрофи. Але чи є вони?…

Та повернемося до Ф. Панета, який дослідив 51 залізний метеорит, відшукуючи в них продукти розпаду урану й торію. В його руках опинився невеличкий шматочок матерії, що прилетів з космосу. Шматочок цей нічим не відрізнявся від інших. Але вчений став читати невидимі письмена, замкнуті в атомах, і на цих письменах з’явилося число 75 000 000. Чи відразу зрозумів Ф. Панет, що воно означає? Можливо, що й не зрозумів: узагальнення і висновки приходять тоді, коли досліджується не окрема ланка в ланцюгу подій, а весь ланцюг одразу.

Здавалося б, рано робити якісь висновки із знахідки Ф. Панета, — вона існує тільки в одному екземплярі. Обережні люди можуть сказати: треба зачекати, поки в розпорядженні людства з’явиться ще хоча б один такий метеорит. Інші метеорити показують значно більший вік з початку їх охолодження. Але, по-перше, це не є суперечністю: просто інші перебували в більш високих шарах магми, де охолодження почалося раніше. По-друге, людство за всю його історію зібрало тільки півтори тисячі метеоритів. По-третє, далеко не кожний з них має в собі крихітки урану чи торію. З 51 метеорита, які дослідив Ф. Панет, радіоактивні речовини містилися тільки в шістьох. Якщо врахувати все це, то нам довелося б чекати нового залізного гостя із космосу принаймні кілька мільйонів років. Важко не погодитись, що метеорит Ф. Панета встановлює досить істотну часову межу: катастрофа не могла статися раніше, ніж цей шматок матерії із розплавленої маси перетворився на тверде тіло. Верхньої часової межі ми не знаємо, але для нас ясно: катастрофа могла статися або в цей час, або трохи пізніше. Звичайно, наше «трохи» вимірюється мільйонами років…

Тепер одірвемось від зоряного неба, де ще так багато нерозв’язаних загадок і, глянемо на землю. Якщо справді катастрофа сталася приблизно в той час, на який вказує знахідка Ф. Панета, то це повинно відбитись і на розвитку земного життя. Звичайно, було б марно шукати зміщень в орбіті Землі: якщо вони й є, то настільки незначні, що через десятки мільйонів років їх дуже важко виявити.

Але є й інші свідки тих часів — нашарування геологічних ер і епох у земній корі. Безумовно, ера не переходить в еру, як ядра водню переходять в ядра гелію під час вибуху водневої бомби. Стара ера відмирає поступово, іноді майже непомітно для недосвідченого ока. Так, наприклад, перша ера в формуванні життя на землі (архейська) тривала близько мільярда років, а четверта (мезозойська) — 115 мільйонів років…

Звідки ж у палеонтологів з’являється певність, що мезозой, наприклад, триває 115 млн. років, а не 130 або 140?… Коли б вчені не навчилися читати історію Землі по ледве помітних змінах живого світу, вони не були б ученими, а палеонтологія не була б наукою.

Минають тисячі й мільйони років, поки нова ера остаточно закріплюється в остаточно сформованих типах тваринного й рослинного світу. Але для палеонтолога вона починається значно раніше, — тоді, коли тільки почався процес відмирання старих форм життя і ледь помітний перехід його до нових форм.