Олег Криштопа: Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни

Справа не тільки у психології, а й у змінах на фізичному рівні.

— Тут просто от такий був зажатий в кулак організм. Ще до сих пір кожні дві години просинаєшся, очі відкриваєш. Не те що там кошмари, а іменно те, що організм заточений, бо тобі треба проснутися. Кожні дві години там хтось мінявся, а я у бліндажі спав. Одні приходили з наряду, зі зміни, з позиції, хлоп — ці прийшли. Це вже значить, що третя ночі. «Що, пацани, там тихо?» — «Та нє, годину тому щось пролетіло». Або: «Що там, холодно?» Інші збираються — ідуть. Потім ще дві годинки кимарнув чи годинку, і вже треба підриватись, бо вже твоя черга. Не привик організм спати довго. Привик тільки, що годинка-дві треба очі відкрити. Так оце намагаємось часто триматись разом, час від часу збираємось. Чи на день народження чийсь, чи просто так, чи 18-го там річниця виходу була, і тоже зібрались, ну, вчора зібрались. Хто ще там, то ще зідзвонюємось. Що там треба, що не треба, щось порадити, не знаю — елементарно. Та й з інших областей тоже хлопці дзвонять. Чи я їм, чи вони мені. Тоже у всіх такий пригнічений стан. Тяжко вертатися, тяжко, не можеш себе найти.

Державних програм реабілітації практично нема. І жоден колишній військовий не довіриться цивільному психологу. Недивно, що вчорашні герої іноді перетворюються на протилежність — агресорів.

— Я був там, а тепер роблю що хочу, — заявив одній журналістці вчорашній військовий, який сьогодні займається нелегальним видобутком бурштину на Рівненщині.

Найлегше адаптуються професійні військові. І просто сильні духом люди.

Майже усі центральні канали зі смаком показали сюжети про відкриття у Києві закладу «Pizza Veterano». Двоє ветеранів війни — Леонід Остальцев і Рафаїл Агаєв — вирішили не чекати подачок від держави, а почати власну справу. Головний на кухні — Рафаїл Агаєв, Раф, давній друг Леоніда Остальцева і «магістр піци». Крім Рафа, на кухні працює десантник з Дніпропетровська Артем Руденко. «Вчився у школі, служив в армії. Мав своє підприємство, трохи працював офіціантом, барменом. На сході був у складі 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. Повернувся додому і поїхав до Києва, шукав житло і роботу. Проходив у військовій формі повз, Льоня покликав до піцерії. Принесли піцу. Подякував. Спитав, чи візьмуть на роботу. Спочатку вакансій не було, але за пару днів зателефонували — робота знайшлася», — така ось коротка історія працевлаштування ветерана у ветеранську піцерію.

Схожа історія у Броварах під Києвом. Ветерани Олег «Алігатор» Тарасов та Олександр Жук відкрили там маленьку кав’ярню під назвою «Білий кролик». Обидва — добровольці 25-го батальйону «Київська Русь». Познайомилися в армії. Коли повернулися до цивільного життя, перед обома постало питання, як жити далі. Олега звільнили з роботи, одразу як він мобілізувався — навесні 2014-го, Сашко сам не схотів повертатись до обов’язків соціолога. Тож ідея відкрити кав’ярню одразу припала до душі обом.

Мабуть, є подібні історії й в інших регіонах, однак вони — радше приємний виняток з неприємних правил, де перемагають алкоголь, жорстокість і відчуття зайвості.

Закінчуємо там, де й почали. На Краснопільському цвинтарі під Дніпропетровськом. З хрестами без імен. Тимчасово не встановлений захисник України №… У вересні 2014-го з окупованої частини Донбасу виїхало три «КамАЗи» з останками тіл загиблих під Іловайськом. Три вантажівки з руками, ногами, тулубами і головами тих, хто ще недавно був чиїмось сином, чоловіком, батьком, другом. Їх посортували, взяли матеріал для ДНК-еспертизи і поховали. Крім Краснопільського цвинтаря, є ще поховання на Кушугумському кладовищі біля Запоріжжя. А ще могили у Старобільську. Невідомі й нікому не потрібні герої. Самотня ворона сидить на пам’ятнику…

У цій книжці немає можливості розповісти про всіх. Сайт Memorybook.org.ua подає 2360 загиблих воїнів ЗСУ, 141-го бійця підрозділів МВС, 212 — Національної гвардії, 10 — Служби безпеки, 76 прикордонників і 78 — так званих інших служб. Під іншими службами маються на увазі добробати, які не увійшли до складу офіційних підрозділів. Батальйон ОУН, ДУК «Правий сектор», «Карпатська Січ», батальйон імені Дудаєва, грузинський національний легіон і волонтери. Останніх п’ятеро.

Микола Чорний. Зник безвісти 23-го червня 2014-го під час доправляння гуманітарної допомоги в район Дебальцевого. Був ексгумований пошуковцями місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»). Похований із військовими почестями як тимчасово не встановлений захисник України у Дніпропетровську. Після встановлення особи за тестом ДНК перепохований у рідному Кременці.