Бруно Шульц - Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

Саме тому я найбільше ціную суто ліричні твори цієї збірки, любовні й тюремні вірші з одиничною кантиленою, зіграні на одній струні, а в результаті — зовсім без струн, ніби в повітрі, самою мелодією речей та подій:

Складно дискурсивною мовою висловити, в чому полягає сяяння й палюча магія образів, якими горить вірш Віта. Я вдивляюся в його вірш, ніби в палаючу книгу, яка трансформується й окрилюється, так ніби текст сторінок увесь увіходить у полум’я, і врешті вже сам я палаю разом з ним — щасливо та яскраво.

Є там уперше створені образи й конфігурації, образи, видобуті з невідомих околиць внутрішнього космосу, є також інші, видобуті з темного боку внутрішнього афелію, з дивною символікою, як захопливі Плід або Фуга . Треба було б цитувати вірш за віршем, аби показати багатство, тканину цієї безцінної, соковитої поетичної матерії:

Першодрук:

„Sygnały” 1936, nr 23 [аналіз поетичної збірки «Лампи» Юліуша Віта (справжнє прізвище Вітковер, 1902—1942), пов’язаного з краківським авангардом; збірка була видана Ґуставом Ґебетнером та Робертом Вольфом (Варшава, 1936)].

Перевидання:

Bruno Schulz, Proza , s. 337—340.

Марта Остензо глибоко закорінена в патріархальному світі американського дворянства, в його ідеології і звичаєвості. Її ставлення до цього світу настільки позитивне й виняткове, що вона свідомо відмежовується від втручання інших, ширших ідеологій і ворожо їм протистоїть.

Польського читача може зацікавити певна аналогія з польською шляхетською прозою. У фермерському світі ми можемо побачити міцний зв’язок між звичаєвістю і своєрідною становою моральністю — з іншого боку, такий зв’язок глибоко відрізняється від нашого. Нас передовсім вражає ставлення до наймита, до прислуги, яка стає ніби членом сім’ї. Тут немає неподоланої суспільної межі. Служниця є нормальною кандидаткою на дружину сина дому, наймит — майбутній зять роботодавця. Тим зв’язком, що об’єднує патріархальну фермерську родину, нівелюючи різницю між роботодавцем і слугою, є відмінне ставлення до праці, праці, піднесеної до ступеня релігійності, фанатизму, місії. Неробство тут не має привілеїв, воно є чимось підозрілим, зневажуваним і чужим.

Сильвер Ґренобл не має жодного шансу долучитися до вимріяного нею світу праці на землі, до родинної спільноти й патріархального ладу. Вона сирота, кузина молодого Роді Уіларса, запального фермера і вченого-ботаніка в одній особі. Проти неї — і її походження з Чікаґо — метрополії зіпсутості, і плітки про її любовні історії. Врешті над нею тяжіє несправедлива підозра, що за підказкою легковажної жилки Ґреноблів вона продасть міським спекулянтам свою спадщину і позбавить Роді найкращої ділянки землі. Всьому цьому Сильвер може протиставити лише свою наполегливість, гаряче серце, палку тугу за землею, туманний міт її душі, який мати прищепила їй у дитинстві: дерево життя Іґдрасіл — символ плодоносної матері-землі. І Остензо показує, що цього достатньо.

Натомість Коріна: красива, елегантна, чудова Коріна, яка вирішила вийти заміж за Роді лише тому, що її батько-банкір утратив увесь маєток. Коріна, яка володіла всіма правами і можливостями, але одного їй не вистачало: покликання до землі, — тому врешті мусила поступитися в цій нерівній боротьбі.