Бруно Шульц - Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

«Дзвони в Базелі» — це в певному сенсі огляд звичаєвості французького «socjety» за період останнього довоєнного десятиліття. Араґон зображує класову боротьбу як глибокий фундамент усіх феноменів, що лежать на поверхні суспільного життя. Через величезні ускладнення сучасного економічного життя, анонімність капіталу, його таємний симбіоз з державою, ця боротьба бушує в підпіллі. Тільки на двох крайніх полюсах міститься розуміння справи: на верхівці буржуазного табору та серед авангарду свідомого пролетаріату. Середнє та дрібне міщанство, інтелігенція та несвідомі маси пролетаріату плентаються у нерозумінні, в нав’язаній їм мережі інтриг і фальшивих ідеологій, від яких вони не можуть звільнитися. З огляду на ті прошарки, за які точиться боротьба, капітал тримає ці справи у глибокій конспірації. В цій конспірації капіталу криється джерело облудної, підступної, подвійної моральності і звичаєвості, яку пропонує і нав’язує буржуазія і якій сама піддається, посвячуючи в неї навіть тих зі своєї власної сфери, котрі через надто явні порушення цієї моралі піддають ризикові інтегральність і проникність усього маскараду.

Саме цьому маскарадові, трагіфарсові сучасної звичаєвості присвячена перша книга роману. Люди, вплутані в зображувані тут перипетії, не виступають героями — справжнім героєм є сама комедія моральності. У цій та наступних книгах можна побачити, через яку еволюцію пройшло наше поняття історичної субстанції. Для письменників минулого це завжди був індивідуальний анекдот, репрезентативна біографія, кантата особистої історії на тлі глухого гомону історії. В Араґона той близький глухий гомін заповнив увесь перший план, висловився, диференціювався, увиразнився. З його роману до нас долітає заплутаний гул історії, історичний шум.

Змістом першої книги роману є історія одного скандалу, що оголює потворну анатомію паризького «socjety». У центрі цієї афери — Діана де Неттанкур, одна з тих жінок, котрі завдяки своїй красі та еротичній принадності роблять у Парижі кар’єру. Переходячи з рук у руки, Діана врешті потрапляє на шлюбне ложе з таким собі Брюнелем. Брюнель — шахрай, якого використовує для своїх брудних інтересів велика акула Віснер, — втрапив у халепу, бо один із його боржників, жертва лихварства, вчинив самогубство в його домі. Позаяк він був відомий як горезвісний гультяй і красунчик, суперники Віснера роздувають з цього випадку великий скандал. Кампанію веде «Action Française», намотуючи щоразу ширші кола, виходячи на рівень парламенту, але Віснерові, в чий бізнес втягнуті міністри, вдається спаралізувати процес, а Діані та її матері мудро закинути звинувачення суспільства в еротичному скандалі. На жаль, приятель дому, генерал Дорш, випадково відкриває справжні причини скандалу і не дозволяє їх приховати. Віснер робить жертвою скомпрометованого Брюнеля, Діана з ним розлучається.

У другій частині Араґон сходить у середовище, в якому різні суспільні прошарки перетинаються й перемішуються. Катерина Симонідзе вже через саму її соціальну ситуацію приречена жити на межі різних прошарків. Її мати — грузинка, що живе в розлученні зі своїм чоловіком, нафтовим магнатом із Баку, належить до того самого світу, що й Діана, веде розгульне життя в готелях Рів’єри, з тією однак різницею, що в доньці пригнобленого народу живуть революційні традиції, а радше певний романтизм, що знаходить свій вихід у випадкових любовних пригодах з революціонерами. Той романтизм, той революційний ліризм передався доньці, яка за блиском розгульного життя бачить рабство й падіння жінки, приниженої до ролі іграшки. Вона страждає через це, і її страждання переростають у величезну травму. Головною метою життя юної Катерини стає надмірне і вразливе почуття жіночої гідності. До того, поки вона стане суспільною анархісткою, буде любовною анархісткою. В ній несміливо проступає ідея визволення жінки, і це буде її особистим мітом, на якому вибудується й викристалізується її революційність. У суспільному русі Катерину приваблює те, що видається їй шляхом до реалізації її міту. Араґон показує її ходіння манівцями різних ідеологій. Про глибокий інстинкт Араґона говорить те, що він дозволяє цим ідейним перипетіям формуватися за посередництва любовних справ. Араґон показує, що позірно ірраціональні еротичні реакції героїні, коливання її почуттів мають той самий корінь, що й її суспільні ідеали, які, своєю чергою, впливають на кристалізацію її еротичної мітології. Це своєрідна ілюстрація до того, що в нас говорив Бжозовський [4] Станіслав Бжозовський (1878—1911) — польський філософ, письменник, публіцист, театральний і літературний критик доби Молодої Польщі. про суспільне значення еротики. Світ суспільних ідеалів дистилюється для жінки в темній реторті інстинкту.