Бруно Шульц - Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

Моріак показав нам ніби зворотній бік комплексу Едіпа. Якщо драма Едіпа полягала в захопленні образом матері, від якого захоплений уже не може звільнитися, то тут маємо трагічну зачарованість матері сином, матері, котра не знайшла сил, щоб перерізати пуповину, яка об’єднує її з дитиною. Людський лад ставить певні часові межі для материнської любові — тільки окремий період відданий їй у повне розпорядження. Але складається враження, що раз перехитрований комплексом час, одного разу зламаний тією фатальною міццю, він втрачає свою владу над любов’ю, безсило відступає перед нездійсненною вічністю почуття. Час тріумфує над в’яненням тіл, над всиханням інстинктів, і закінчується лишень разом зі смертю людини. Ця любов пригнічує сина. Ніби головоногим створінням, він з усіх боків охоплений присосками цієї любові, деспотичної і рабської водночас, він втрачає в цих обіймах свою самостійність, позбувається чоловічості. Його невизволена, приглушена, рудиментарна сексуальність реалізується заледве у спробах розкошування на противагу цьому поглинанню любов’ю, у смішних демонстративних виїздах для «звикання» до повітового міста, які мати поблажливо сприймає як невинний громовідвід від нападів емансипації.

Коли героєві виповнюється п’ятдесят, на горизонті цієї ідилії таки з’являється серйозна небезпека в особі бідної, заляканої, але рішучої і на все готової вчительки, котра всупереч волі матері таки завоювала Фернана і прискорила шлюб. Але Фернан уже не спроможний розпочати власне життя. В запеклій боротьбі за нього, що розгорілася між двома жінками, він швидко пересуває шальки перемоги в бік матері. Роман приводить нас до останнього акту сімейної драми, коли молода жінка, зламана боротьбою з сильною антагоністкою, після тяжкого викидня, всіма покинута, помирає. Смерть дружини, яка прожила страдницьке життя, несподівано пробуджує в серці Фернана запізнілий бунт і протест проти тієї, яка своєю захланною і владною любов’ю позбавила його власного життя і щастя. Він зрікається матері, рве її портрет і розвиває культ посмертної пам’яті про до смерті зацьковану кохану.

Майстерно, великими і простими штрихами Моріак малює трагедію старої жінки, безсилої перед уже недосяжною й сильною у своїй потойбічній красі суперницею — позиція за позицією втрачає вона свої колишні володіння. Тиранія цієї любові набирає трагічних вимірів фатальної й нещасливої пристрасті, яка виходить за межі сили волі і здорового глузду людини. Під впливом поразки ця любов очищується, втрачає риси егоїзму, владності, доростає до таких монументальних розмірів, що пересічна людська оцінка, несхвалення здорового глузду не мають у цьому разі права голосу як некомпетентні.

Фелісіте наприкінці помирає — до останнього подиху задивлена у предмет своєї божевільної любові, і тоді виявляється, що і той синівський бунт, і та його спізніла спроба визволення були лише інверсією любові до матері, адже, раптово позбавлена своєї мети — домагань коханої особи, — любов сама собою зникає. Фернан залишився у страшній самотності, материнська любов зробила з нього незавершений витвір, не здатний на самостійне існування. Лише в її стихії, як ембріон в лоні матері, він може веґетувати тим половинчастим й узалежненим життям.

У своєму романі Моріак розгорнув образ трагічної й безвихідної любові, наче якоїсь жахливої пам’яті. Можна в цьому побачити протест здорового глузду проти самого принципу материнства, але за тими людськими мірками у книзі відкриваються інші критерії — трансцендентальні, які проливають на цю любов — навіть таку заблудлу, осоружну й деструктивну — світло релігійного й жахливого благословення.

Першодрук:

„Wiadomości Literackie” 1936, nr 50 [аналіз роману Франсуа Моріака (1885—1970), за назвою «Genitrix. Праматір», у польському перекладі: «Genitrix. Matka і syn»; перекладеного польською мовою Зеноном Віктором і виданого Польським Товариством Приятелів Книги (Варшава, 1996)].

Перевидання:

Bruno Schulz, Proza , s. 397—399.

Це дивний парадокс наших часів, що мовби в найменш відповідну мить оживає проблематика, яка понад два століття лежала в забутті — здавалося, переможена й відсунута в тінь тих історичних арсеналів, де спочивають виведені з ладу апарати людської думки, — проблематика католицької філософії.

Виявляється, що майстрів психології й сучасного аналізу, безстрашних переслідувачів людської душі притягує й захоплює та найвища школа самоаналізу, яку створив католицький Костел. Письменники різних мисленнєвих типів, як Кафка, Клодель [8] Поль Клодель (1868—1955) — французький поет, драматург, есеїст, відомий релігійний письменник. , Джойс, Бернанос [9] Жорж Бернанос (1888—1948) — французький письменник, переконаний римський католик і монархіст. , своєю творчістю висловлюють гідне уваги переконання, що пошуки психоаналізом певної надструктури, певних рішень глибшого рівня — за намагання вийти поза чисту описовість і твердження — не можуть обійтися без категорій католицької думки.