Бруно Шульц - Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

* * *

Книга сфабрикована холодно, без таланту, без передбачення наслідків власних припущень. Навіть дивно, що такого типу романи читаються, приймаються без спротиву, у добрій вірі схвалюються пересічним читачем. Яким невибагливим і примітивним мусить бути людський розум, щоб не бачити обурливого фальшу, серйозно сприймати ті фігури з пап’є-маше, ту психологію — вже не паперову, а солом’яну й конопляну, поклаптиковану з відходів третьосортної літератури. Найвірогідніше, письменникові не вистачає матеріалу для наповнення ситуацій конкретним м’якушем, не вистачає найістотнішої риси письменника — здатності до оживлення пустої схеми, — тож він наповнює своїх героїв казначим, вигаданими інстинктами й жестами, що мають імітувати реакції живої людини, а насправді дратують фальшем і невідповідністю, вибивають з рівноваги, викликають сміх і поблажливість.

Першодрук:

„Wiadomości Literackie” 1937, nr 2 [аналіз трьох романів: норвезького автора побутової, релігійно забарвленої прози, Йогана Бойєра (1872—1959) за назвою «Заслання», перекладеного Кароліною Бейлін, виданого офіциною „Płomień” (Варшава, 1936); голландської письменниці, авторки романів про емансипацію жінки, Йо (Йоганни) ван Аммерс-Кюллер (1884—1966) за назвою «Принц Інкоґніто», перекладеного Марцелем Тарновським („Płomień”, Варшава, 1936); німецького романіста, новеліста і драматурга, Еріха Ебермайєра (1900—1970) за назвою «Справа Класена», перекладеного Болеславом Яцеком Фрюлінґом („Płomień”, Варшава, 1936)].

Перевидання:

Bruno Schulz, Proza , s. 405—408.

Пані Йо ван Аммерс-Кюллер характеризує дивовижна відвага фразування. Вже у попередніх романах вона нерідко спантеличувала своїм молодечим запалом стосовно найнеперевершеніших ідейних фальсифікаторів. Це було б, може, зворушливим і перспективним, якби не викликало нетерплячої пристрасті. Ми з подивом запитуємо, де зумів зберегтися той скарб невинного невігластва й незайманої віри в ідеали, яким дивом вціліло те мислення після вторгнення сучасної ідеї й критики, вплив якої відчувається сьогодні ще зі шкільної лави. Патос заштампованих фраз, виголошування звичних гасел, здається, захоплює пані Аммерс-Кюллер, паралізує її критицизм. Вона не підозрювала, що це могли бути давно випорожнені мішки, зміст яких, неодноразово перетворений, перейшов до інших заголовків і девізів у вічному поширенні ідей.

Попри зовнішні аксесуари сучасності, книга справляє на диво несучасне враження. Тези, які пропонує авторка, а також безпроблемна прямолінійність їхнього розв’язання належать до репертуару безповоротно застарілих ідилічних часів. Мусить, безсумнівно, існувати якийсь зв’язок між школярськи наївною, незрілою ідеологією та крамарським, затісним і філістерським духом країни, в якій книги такого типу набувають розголосу й популярності.

Героїня роману, нібито досвідчена есеїстка (безсумнівний двійник авторки), взяла під свою опіку молоду дівчину з аристократичного, але зубожілого дому, в якій відкрила непересічний акторський талант; це втягає її в ризиковану гру в геніального режисера, котрий відкриває ультрасучасний театр, що базується на чистому ідеалізмі й безкомпромісному захопленні мистецтвом. Унаслідок жоден з учасників колективу, включно з його ініціатором, не сягнув вершини ідеалів — людські інтриги і пристрасті перемагають, і весь задум перетворюється на руїну. Ми від усієї душі бажаємо дешевому ідеалізмові авторки-героїні остигнути після цього фіаско, хоча й сумніваємося, чи існує таке ґрунтовне фіаско, яке б зуміло цю закоренілу ідеалістку вилікувати від… писання чергових романів.

Першодрук:

„Wiadomości Literackie” 1937, nr 26 [аналіз чергового (див. попередній текст) твору голландської авторки Йо (Йоганни) ван Аммерс-Кюллер, перекладеного Ружою Центнершвер, виданого офіциною „Płomień” (Варшава, 1937)].

Перевидання:

Bruno Schulz 1892—1942 …, s. 158.

Блискуча книга. Жіонó не описує природу — він створює її еквіваленти, згущені заряди неба, рівнини, вітру, порожніх гірських схилів. У нього все живе, пахне, хвилюється: вогонь у печі, весняний вітер, ковадло і плуг. Він наскрізь вивчив обличчя, звичаї і примхи речей, коли вони самі в собі, або коли з ними довго мовчалося: душу дерева, кори, води й повітря. Той блиск предметів, який вони непомітно втратили, Жіонб вміє заманити до своїх рук і перенести на сторінки книги — живий, хвилястий і пломінкий блиск. Уся книга палає тією злущеною, гладкою й вогняною оболонкою речей.