Бруно Шульц - Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

Сильвер з усією щирістю прагне врятувати шлюб, що розпадається з вини легковажної гулящої Коріни — прагне цього всупереч своєму серцю, яке таємно кохає Роді. Але Коріна втікає з елегантним шулером, а Сильвер, подолавши всі упередження, підкоривши всі серця, стає дружиною Роді.

За цією наївною історією криється великий заряд шляхетної, звичайної, найчистішої людяності — і в цьому причина, що ми не сміємося з цієї історії, що, попри шаблонний малюнок, герої цієї книги дихають вільно, що Сильвер Ґренобл, приваблива й наполеглива дівчина, підкоряє і наші серця.

Уся книга пронизана краєвидом, оточена небом і вітрами — шумить у ній вічне дерево життя Іґдрасіл. Переклад правильний.

Першодрук:

„Wiadomości Literackie” 1936, nr 19 [рецензія на повість американської письменниці норвезького походження Марти Остензо (1900—1963) за назвою «Дерево життя», виданої в перекладі Броніслави Копелювни накладом видавництва „Płomień” (Варшава, 1935)].

Перевидання:

Bruno Schulz 1892—1942 …, s. 154 [там само, s. 154—161 ( Dziesięć zapomnianych recenzji Brunona Schulza z „Wiadomości Literackich” 1936—1937 ) див. пояснення та коментар Войцеха Хмужинського].

Гієна морської війни 1914—1918 років, побачена знизу, з глибини казематів німецьких панцерників і прірв корабельних котелень, побачена кров’ю підпухлих очей простих моряків, кочегарів, військових хлопчаків, чорних «носильників кайзера».

Це не бездумні чи засліплені очі. Крізь піт і кров вони бачать чітко й виразно: пиха, нікчемність, боягузтво і лінивство командирів, яких цікавить лише власна кар’єра, слава й відзнаки касти, свідомо видресируваної упродовж поколінь для управління людською кров’ю і життями, сп’янілої від безумства свого повновладдя. Зі сторінок книги, ніби кривава іронія, виринає жахлива диспропорція між морем крові, страждань, надлюдського героїзму та ницістю цілей, задля яких пролито цю кров.

Плів’єр сам як звичайний моряк був учасником кампанії на одній з тих старих, розвалених коробок, на яку командування завантажувало непокірну, надто свідому або невигідну йому масу, наказуючи знищувати ворожий тоннаж на далеких просторах океану. На таких суднах дивом виживало лише двоє чи троє.

З кожної сторінки книги проступає автентичність документу, величезна переконливість справді пережитого. Мова фактів така потужна, що будь-які письменницькі прийоми просто зайві.

Плів’єр заряджений пережитим, як динамітом, який розриває його. Велике письменницьке мистецтво виявляється в майстерності, поміркованості, широкому епічному диханні, за допомогою яких автор уміє впоратися з цим вибухонебезпечним матеріалом. Форма репортажу виростає безпосередньо з ґатунку матеріалу, з динаміки переживання, яке розбиває спокійний потік оповіді. Репортаж виплескується у раптових скупченнях, вибухових скороченнях, в уривках діалогів, у самих сирих фактах, викинутих на поверхню нарації замість рефрену чи коментаря. Проза тут цілковито підпорядковується волі фактів, беззастережно входить у роль органа, інструменту реальності, — далека від спеціально створюваних ефектів та мистецької марноти.

В результаті досконалої допасованості до реальності, в ритм цієї прози часто вплітається стихія, стихія моря, боротьби машин і заліза; стихія забуття й шаленства битви. Такі описи, як опис битви над протокою Скаґеррак, належать до найбільш монументальних сторінок батального епосу. Тільки людина, яка сама пройшла крізь це пекло, могла досягнути такої сили й величі стилю, вільної від патосу і по-справжньому людяної.

Плів’єр не ґлорифікує героїзм моряків. Для героїзму цим вчинкам не вистачає спонтанності, великої й високої мети. Він показує зведену до небес кривду змарнованого, мученицького, надаремного героїзму тисяч, що загинули заради чужих їм і негідних цілей.

Переклад дуже добрий.

Першодрук:

„Wiadomości Literackie” 1936, nr 26 [аналіз дебютантської (1928) повісті німецького письменника і публіциста Теодора Плів’єра (1892—1955) за назвою в польському перекладі «Kulisi cesarza», перекладеної Тадеушем Забіндовським і виданої Міхалом Фрухтманом (Варшава, 1936)].