Бруно Шульц - Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

Загалом уся ця книга наскрізь замінована проблематикою, підкопана підземною мережею запитань. Такого чудового портрету негативної жінки, так глибоко базованого на знанні про людські особливості, підкріпленого стількома поверхами й шарами проблематики, що проникають аж углиб остаточних речей, ми ще не мали в нашій літературі. Кунцевичева знає всі таємні шляхи, круті перешийки та стежки злості, всі її маніфестації й вибухи; вона спостерігає і з великою майстерністю відтворює весь марний, знесилений підступ нещасливої, заплутаної самої в собі натури. Весь шар повісті, що ґрунтується на спогляданні й безпосередній психологічній інтуїції, насправді першокласний. Але розум, наділений такою спекулятивною пристрастю, як у Кунцевичевої, не може зупинитися на цьому суто описовому шарі, хоча хтозна, чи завдяки цьому книга не виграла б на суті й монументальності. Авторка спокусилася на більше, захотіла поставити психологічний діагноз «випадку», який непомітно перетворювався на філософську інтепретацію, доходячи до межових і остаточних справ. Реабілітація скиглійки відбувається дуже цікаво. Необхідно визнати, що вона не вийшла прозорою й вичерпною. Авторка уникла легкого оптимізму і спрощення, які тут їй загрожували. Ружа й після цього благословення залишається марнотною, замкненою і по суті поганою. Та стихійна сила, що в ній живе, залишається до кінця нерозгаданою й інтригуючою. Кунцевичева знає, що життєві питання не вирішуються просто, схематично, що завжди залишаються дріб’язки, доповнення, щілини, в яких гніздяться нові проблеми. Ця реабілітація є радше вторинним шаром повісті, результатом замислення над явищем Ружі. Однак цей шар надзвичайно майстерно вкомпонований у повість як свого роду рамкова фабула, що замикає книгу від початку до кінця й у вирішальних місцях укриває фундамент повісті своїми відногами. Цією рамковою акцією є історія останнього дня життя Ружі. В цей останній день увібгана вся біографія людини, і з цієї висоти зроблено перегляд, підбито баланс усього цього життя. Такий оповідний прийом дає авторці цілковиту незалежність від хронології, свободу в розпорядженні елементами життя. Це життя розглядається не історично чи прагматично, а базово, згідно з переконаннями, здобутими з висоти цього кінцевого розрахунку. З цієї висоти авторка хоче нам показати, чому цій прекрасній істоті, цій художниці найвищої напруги, цій захопливій особистості, котра створює довкола себе блиск і красу життя, не було дане благословення і вища санкція, чому те вино людської душі прокисло на оцет, чому те вишукане і багате життя залишилося по суті безплідним.

Ружа фактично приховує в душі маленьку ранку, незначний укус, довкруг якого організм вимурував усю надбудову таланту, пристрасті до величі, неспокою й героїзму, не зумівши однак закрити, зцілити цю рану. Ружа була зраджена коханцем її молодості і ніколи вже не зуміла змиритися з цим фактом. Усе своє життя не хотіла внутрішньо з ним погодитися. Усе, що вона робила і ким вона була, було демонстрацією спротиву цьому факту. Її вина полягала в тому, що вона виявилася недостатньо гнучкою, що наполягала на існуванні з утраченою позицією. Її героїзм, її безкомпромісність були одночасно її провиною. Вона не хотіла вести переговори з життям; холодна, сліпа й ненависна пройшла повз життя нелюбого чоловіка, повз можливості, які відкривало їй життя.

Кунцевичева вміло застосувала в цій повісті техніку фройдівського аналізу. Окремі слова, окремі вирази вона заряджає потужними психологічними набоями, мотиваційно вплітаючи їх у повість як певні провідні сюжетні лінії, що повертаються у ключових місцях цієї біографії. Такими лейтмотивами, підмінними творами, що приховують суттєві вузлові пункти цього життя, стають слова Міхала, першого коханця: diese wunder, wundrschöne Nase , або пісня Гайне на музику Шуберта.

Уся повість побудована за схемою вирішення невротичного симптому. Властиво, наприкінці життя Ружа зустрічає людину, яка розгадала її, яка поклала долоню на тісно затягнутий вузол її душі і люблячою рукою вміло його послабила. Тепер виявляється, що все її життя було помилкою, було конвульсивною заплутаністю в цьому першому, погано зашморгнутому вузлі. Цей лікар душ повертає її до життя в місці, де вона його перервала. Звільнена від комплексу, Ружа готується продовжувати справжнє, власне своє життя, замість якого прожила чуже, напружене й конвульсивне життя свого комплексу, але виявляється, що сюжет йде на обгін тоді, коли він міг би лише розпочатися. Ружа помирає. Перед смертю вона відкликає своє життя, визнає його помилковим. Авторка була переконана, що завинила це задоволення зруйнованим нею моральним схемам. Однак це відкликання лише вербальне — по суті, Ружа до кінця залишається сама собою, і в цьому полягає тріумф Кунцевичевої-творця над Кунцевичевою-моралісткою. Ми не хочемо, щоб Ружа змінилася. Естетичне задоволення від цього чудового портрету таке велике, що ми приймаємо характер моделі, схвалюємо його як високий прояв невичерпної вітальної енергії буття, ми не хотіли б від нього відмовлятися.