Бруно Шульц - Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

У традиційній повісті завжди зберігається різниця між подвійною логікою — автономною логікою реалістичного матеріалу та логікою глибшого сенсу, авторської надбудови, — і в незначних переходах від однієї логіки до іншої, в їхньому суголоссі, переплетенні й розходженні полягає оригінальна гра символами, яка надає чарівності творам такого штибу.

Своєрідною оригінальністю книги Дебори Фоґель і тим, що дезорієнтує читача, що ніби вибиває в нього ґрунт з-під ніг, є повний розрив з такою символічною формою, з таким принципом традиційної повісті. Авторка не має почуттів ані поваги до поодиноких подій, до індивідуальних доль і характерів, не потребує реалістичного матеріалу для ілюстрування сенсу, який вона відкрила в житті. Їй не властиві стани безпосередньо особистих переживань з усією їх індивідуальною конкретністю, — вона надає їм право голосу лише тоді, коли вони пройдуть крізь тисячі сердець, коли перетворяться на знебарвлені, знеособлені і взірцеві, зазнають певної циркуляції, набудуть анонімної, затертої і банальної форми. Авторка визнає їх і приймає лише на тому рівні, на якому вони стають притаманними кожному — вуличному перехожому, дівчині з журналу чи хлопцеві з бару. Це ніби перевірка їхньої реальності, коли вони можуть бути використані як текст для музики вуличної пісеньки.

У цій книзі немає індивідуального героя — є анонімний натовп ляльок, манекенів з перукарських вітрин, перехожих у штивних циліндрах, манікюрниць і офіціантів, загублених і заплутаних у механізмі міста, в «ходінні вулицями», безликих та безособових постатей.

Цей аспект людини, деградованої до пішака, до механічної фігурки, до дверної клямки з циліндром, авторка поєднує з конструктивістською візією світу, підказаною сучасним образотворчим мистецтвом. Це, як можна припустити, останній наслідок урбанізму, якась транспозиція статистики, закону великих чисел, сучасної атомістики на життя, на біологію великих людських скупчень. У цій деградації, у цій відмові від індивідуальності наявний якийсь спінозівський патос, якась монументальна, меланхолійна згода на механізм, якесь злиття з детермінізмом, що майже перемагає його. У цьому світі людських атомів, що рухаються за давно встановленими законами, немає місця для індивідуальних доль — існують лише типові долі, одвічно стабілізовані рухи, циклічно повторювані фази. Довкола цих манекенів, загублених у пустелі вулиць, постає патетичний світ геометрії, мас і тягарів: «Частинки білого, повного простору» з’являються у цій повісті і трактуються як події; стіни виступають тут «густі, як туга і як спека». Стіни: «ще біліші, ніж насправді, в дні, зліплені з сірого неба й очікування…». Ми перебуваємо неначе в сюрреалістичному пейзажі, обмеженому пласкими будинками без вікон, фігурами реклам і вивісок, під картонним лакованим небом, у пізньому й герметичному світлі. Цей світ кольорів, матеріалів, примітивних етикеток і вивісок, металів і геометричних мас, що живе за законами якогось власного календаря, є втіленням рухомих декорацій життя, вираженням його сенсу через чергові фази трансформацій, коливанням та поверненням одвічних справ людських сердець. На рахунок цих безликих манекенів, що кружляють у картонному космосі книги, авторка списує банальну історію жіночого серця, списує її в переносному значенні, як звичайні й добре відомі речі, як рефрени вуличних шляґерів: якісь історії «назавжди розбитих сердець», «програних зі щастям справ, про які хотілось би забути дорешти, спогадами про які неможливо жити», «втрачені долі» й «невдалі любові», «очікування такого життя, коли все ще може статися» та вимушена згода на «просто все, що трапляється». Над усім цим простягається трагічна монотонність світу, вже сформованого й нерухомого.

Досвід авторки втілився в цій безособовій анонімній формі, пройшовши дистиляцію крізь банальну мелодію, крізь понуре і примітивне кліше. Авторка любить інтонацію й солодкість банальності, наче зів’ялий і пісний присмак останньої зрілості.

Це книга не для читання, вона наскрізь жіноча: жіноча у способі набуття досвіду та в чуттєвій матерії, і жіноча у своєму вегетативному ритмі, в екстракті космічних пульсувань і періодів, у коливаннях суті, узгоджених із ритмом всесвіту.

Окремі читачі і навіть рецензенти виявляли в цій книзі певні аналогії з «Цинамоновими крамницями». Таке спостереження не говорить про глибоке проникнення. По суті, ця книга є результатом зовсім інших й оригінальних світоглядних позицій.