Бруно Шульц - Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

Власний світогляд — не вигаданий, а вроджений, первневий, — на думку C. І. Віткевича, — є притаманним будь-якому досвідові, цей посаг справжній поет приносить із собою світові. Саме такий органічний світогляд просякає і вибудовує цю книгу. Можна сказати, що це шкільний приклад поетичного світогляду, реалізованого за допомогою мінімуму зовнішнього матеріалу. Авторка не має таланту реаліста, набуття матеріалу для ілюстрування своїх тез ставить її перед труднощами, які майже неможливо подолати, але якраз ці труднощі, цей спротив, ця шляхетна стриманість і неспроможність асимілювати зміст із зовнішнім світом гарантують прозорість її візії. Складається враження, що авторка не володіє такими другорядними рисами, як хитрість, спритність, пристосовництво, характерними для легкодоступних і пласких талантів — можливо, вона підкоряє читача не на лінії генерального наступу, а на окружній дорозі, ніби між іншим, мимоволі й ненавмисно. Може, вона не до кінця для нас переконлива, коли під космічний процес, під світовий механізм підкладає як текст свої сентиментальні формули жіночого серця, може, в цій абстрактній і анонімній формі динаміка її почуття неспроможна нас зворушити до глибини, але довкола цієї, може, й недосяжної, мети вона зібрала стільки нового й несподіваного змісту, стільки ненавмисних прозрінь своєї відмінної від будь-чиєї візії, що окружним шляхом таки виграла свою справу.

«Акації квітнуть» — це надзвичайно цікаве, оригінальне й нове досягнення саме тому, що для авторки цей твір був не експериментом, а необхідністю, підказаною їй усією її творчою натурою. Новаторство цієї книги полягає не в окремій деталі, не в новому варіанті старих засобів, а в самій субстанції цієї прози, в самому способі нарації. Традиційна проза, як відомо, керується загальним правилом, що світ відбувається, усталюється, розвивається, рухається до якогось результату. Проза Дебори Фоґель — це адекват назавжди готового, нерухомого й механізованого світу.

Рух тут є оманою, фантазією отих людей-клямок і людей-кеглів, нарація є тільки позірністю, трюком, що вільно пересувається поруч із трагічним світом цієї візії.

Текст книги доповнюють конгеніальні і дуже красиві сюрреалістичні ілюстрації Генрика Стренґа, чий багатий та оригінальний живопис ще маловідомий.

Першодрук:

„Nasza Opinia” 1936, nr 72 [текст є рецензією на книгу приятельки Шульца, письменниці Дебори Фоґель (1905—1942), що під цією самою назвою була опублікована у видавництві „Rój” (Варшава, 1935); Дебора Фоґель написала статтю «Бруно Шульц», присвячену художній творчості письменника, опубліковану у шведськомовному єврейському щомісячнику „Judish Tidskrift” 1930, nr 11; перевидання у перекладі зі шведської Анни Венґленської див.: Bruno Schulz 1892—1942. Katalog — pamiętnik wystawy „Bruno Schulz. Ad memoriam” w Muzeum Literatury im. Adama Mickiewicza w Warszawie , pod red. Wojciecha Chmurzyńskiego, Warszawa 1995, s. 165; там само: s. 165—166 — див. коментарі Єжи Фіцовського].

Перевидання:

Bruno Schulz, Republika marzeń …, s. 59—62 [на тему знайомства Шульца з Деборою Фоґель див., зокрема, пояснення Єжи Фіцовського: Bruno Schulz, Księga listów , s. 169—170; там само: s. 170—174 — див. також перевидання кількох листів Фоґель до автора «Цинамонових крамниць»].

Не знаю, чому постійно й наполегливо нав’язується думка, що ця захоплива книга виросла з аури замисленості, проникливості й замріяності над старою, пожовклою сімейною фотографією. З дна цієї книги постійно дивляться на нас очі якоїсь малознайомої за життя тітки, оповитої тінню легенд і чуток, очі, що дивно спокушають до розгадки, до відкриття таємниці долі, дивного сенсу того життя, останній аромат якого випаровується з погляду цих очей.

Це портрет злої, плаксивої та істеричної жінки, яка все своє оточення отруює дивним ферментом злості й істерики, що з неї випромінює. Авторка досягає високої об’єктивності в зображенні цих обурливих витівок й усього цього арсеналу людської злості. Іноді ми не впевнені, чи авторка не створює сатиричний портрет. Вона не заощаджує для нас жодної негативної риси, не затушовує, не прикрашає, свідомо вступає в небезпечну гру, коли йдеться про героїню повісті: ризикує втратити симпатію читача, не розраховує на його людську прихильність і солідарність. Авторка натякає нам на інші речі, хоче, щоб ми більше в них побачили, створює для нас вищий тип істерички — такий собі синтез фурії та музи, адже Ружа є при цьому всьому великою індивідуальністю, котра не вміщається в межах буденності, в межах, заданих її середовищем. Вона випромінює якусь енергію, що підсилює життя довкола неї, розпалює його напрочуд інтенсивним вогнем, робить його вишуканим, прекрасним і палким. Поруч із нею життя підтягується до вищого формату, люди виходять поза свої межі, перевершують свої можливості. Є в ній пристрасть до величі, яка пориває, змінює оточуючих. Позірно дезорганізуючий фермент незадоволення й роздратованості, збудження й гарячковості виявляється творчим, набуває нового аспекту боротьби з нікчемністю і дріб’язковістю людей і справ. Ружа задихається в обмеженості свого життя, і її злість — це реакція, протест проти цієї обмеженості. У своїй помсті за нікчемність життя, відчуваючи в собі нищівну, деструктивну силу, вона ніколи не доходить до справжнього знищення. Не може діяти всупереч найвищому законові своєї натури, всупереч своїй суті — творчій і позитивній. Страждання спадають лише на неї — оточення завдяки їй стає сильнішим. Тут не треба керуватися звичайною схемою: груба шкіра, але золоте серце. Ні, Ружа справді погана. Цю її пристрасть до підсилення оточення, підтягування його до вищого ступеня можна навіть вважати виправданням її мук і роздратувань. Діалектика Кунцевичевої' залишає це питання відкритим — оскільки вона взагалі з якимось підступом показує двозначність і дражливість подібних проблем. Вона володіє даром розкриття дивної казуїстики життя. Під її пером проблеми загострюються до парадоксу, схеми руйнуються, вироджуються і виявляють схильність до переходу у власну антитезу. Що таке злість? Яка її роль в економіці людської енергії? Чи злість не може бути добротою, а доброта — злістю?