Едита Бояновська - Микола Гоголь - між українським і російським націоналізмом

Плєтньов писав до Гоголя 27 жовтня 1844 року: Не презирай даже того, что в России и мелко и жалко. Как русский, ты должен на это смотреть глазами врача. ( Переписка , том 1, 249). 24 грудня Гоголь повторює цю медичну метафору стосовно соціальної недуги Росії у своєму листі до Смірнової, на якому ця стаття у «Вибраних місцях» частково ґрунтується ( ПСС 12, 418).

Я маю на увазі такі полеміки — предмет мого актуального дослідження: Кантемірова Die so gennante Moscowitische Brieffe (1738), що спростовує Lettres moscovites (French edition, 1735) Локателлі й Антидот Єкатєріни II (1770), яка реагує на погляди абата де Шаппа на Росію; Examen se m. Le marquis de Custine intitule. La Russie en 1839 (1844) Ґреча проти відомої книги де Кюстіна; французькі есеї Тютчева; критика П. А. Вязємського 1853—1855 років західного висвітлення Кримської війни у його Lettres d'un Veteran russe de I’anne 1812 sur la question d’Orient .

Гоголь міг запозичити цю ідею з лекцій Міцкевича про слов’янські літератури (Mickiewicz, Dzieła , tom 9, 344), які він згадує в цьому творі ( ПСС 8, 258).

Переписка , том 1, 271—272.

Смирнова А. О., лист до Гоголя від 11 січня, 1847, Русская старина 67(1890): 282.

Переписка , том 2, 80—81, 95—97.

Ibid., vol. 2, 344—346. Між Гоголем і Поґодіним у цей пізній період було чимало ворожнечі. Поґодін постійно переслідував Гоголя з приводу статей до Московита , не бажаючи визнати, що той покінчив із журналістикою. Під час одного перебування Гоголя в домі Поґодіна їхні стосунки стали настільки напруженими, що Гоголь зачинився на горищі й підтримував обмежені контакти зі своїм хазяїном за допомогою коротких записок, які передавалися через слугу.

Ibid., vol. 1, 411—419.

Цит. за Абрам Терц, В тени Гоголя , 42.

Ось кілька прикладів рецензій на «Вибрані місця з листування з друзями», які ілюструють цю тенденцію: рецензія Л. Бранда в Северной пчеле 67 (1847): 266—267; 74 (1847): 294—295; 75 (1847): 298—299; Библиотеке для чтения 80 (1847): 42—50; рецензія E. І. Губера в Санкт-Петербургских ведомостях 35 (1847): 166—167; Финский вестник 14 (1847): 33—37; Н. Ф. Павлов, Письма Н. Ф. Павлова к Гоголю, Современник 3 (1847): 1—19; 4 (1847): 88—93 (репринт із Московских ведомостей ).

Шевырев С., рец. на Выбранные места из переписки с друзьями (1847) Н. Гоголя, Москвитянин 1 (1848): 12.

Ibid., 27.

Ibid., 29.

Вяземский П. А., Гоголь и Языков , у Сочинения в двух томах , том 2 (Москва: Худож. литература, 1982): 12.

Ibid., 172—173.

Ibid., 175.

Рец. на Выбранные места из переписки с друзьями (1847) Н. Гоголя, Отечественные записки 52 (1847): 69—71.

Див., напр., Булгарин Ф. Б., «Журнальная всякая всячина». Северная пчела 8 (1847).

Иванов-Натов, «Новое прочтение „Выбранных мест из переписки з друзьями“», Transactions of the Association of Russian-American Scholars in the U.S.A. 17 (1984): 171—191; 1.1. Гарин, Загадочный Гоголь , (Москва: Терра-Книжный клуб, 2002).

Саме Шевирєв, котрий редагував гоголівські фрагменти для посмертної публікації, замінив власне гоголівську назву повесть на більш щиру за звучанням исповедь .

Ідеї, що перегукуються з залишеною чернеткою листа Гоголя до Бєлінського, містять гоголівське твердження, що він не проти народного просвещения (тобто масової грамотності), а просто думає, що книги для повчання чиновників у цей час більш корисні. Є ще одне гоголівське твердження, мовляв, він не відкидає європейську цивілізацію, а просто рекомендує перед тим, як імпортувати іноземні ідеї, краще пізнати саму Росію ( ПСС 8, 435—436).

Robert Maguire, «Gogol’s ‘Confession’ as a Fictional Structure», Ulbandus Review 2.2 (1982); 175—190.

Прокопович, лист до Гоголя від 12 травня 1847 року, Переписка , том 1, 124.

Чиж В., «Болезнь Гоголя», Вопросы философии и психологии 69 (1903): 647—681.

Розанов В., Пушкин и Гоголь , у Легенда о Великом Инквизиторе Ф. М. Достоевского, с приложением двух этюдов о Гоголе (1906; 3-є издание, Мюнхен: Wilhelm Fink Verlag, 1970), 253—265.

Венгеров, Писатель-гражданин. Гоголь , у Собрание сочинений (Санкт-Петербург: том 2, Изд. Прометей, 1913), 125—126.

У російському перекладі з французької: колосс тупости и пошлости (див. Неизданные и забытые статьи о Гоголе , у Гиппиус В. В., ред., Н. В. Гоголь: Материалы и исследования , том 1 [Москва: Изд. Акад. наук СССР, 1936], 266). Стаття вперше з’явилася 1859 року. Проспер Меріме написав про Гоголя в 1851 році в Revue des Deux Mondes (див. Неизданные и забытые статьи , 269). Булґарін опублікував уривки зі статті Меріме у Северной пчеле 277, 283 (1851).