Едита Бояновська - Микола Гоголь - між українським і російським націоналізмом

Спогади П. В. Аннєнкова, процитовані у Вересаев В. В., Гоголь в жизни. Систематический свод подлинных свидетельств современников в Жизнь гениев, том 3 (1932; Санкт-Петербург: Лениздат, 1995), 229.

Гуковский, Реализм Гоголя , 388.

Спогад Каратигіна П. П. з книги Вєрєсаєва Гоголь в жизни , 228.

До речі, українська аудиторія Гоголя також звинуватила Гоголя в наклепницькому зображенні України. Див. мій аналіз рецензії Стороженка (псевдонім «Царинний») на «Вечори на хуторі» у другому розділі. А. С. Данилевський писав до Гоголя, що миргородські патріоти ненавиділи його за ганебне зображення Миргорода як глибокої провінції. Вони нібито зітхнули з полегшенням, коли Гоголь взявся за російську тему в «Мертвих душах» ( Переписка Н. В. Гоголя в двух томах , том 1 [Москва: Худож. литература 1988], 69).

Про аналіз тогочасної рецепції, див. ПСС 4, 545—550; Paul Debreczeny, «Nikolai Gogol and His Contemporary Critics», Transactions of the American Philosophical Society 56.3 (1966): 17—29; і Fänger, The Creation of Nikolai Gogol, 125—142.

Вересаев, Гоголь в жизни , 229.

Там само, 232.

Вигель Ф. Ф., письмо к М. Загоскину 31 мая 1836 , «Из переписки М. Н. Загоскина», Русская старина 111 (1902): 100—101; посилання в ПСС 4, 545. Віґель відмовився від своєї невисокої думки про Гоголя після публікації «Вибраних місць» (Вересаев, Гоголь в жизни , 238).

Зайцева И. А. К цензурной и сценической истории первых постановок «Ревизора» Н. В. Гоголя в Москве и Петербурге (по архивным источникам), в Гоголь: Материалы и исследования , ред. Ю. В. Манна, 118—135 (Москва: Наследие, 1995).

Jurij Striedter, «Autocracy, Bureaucracy, and Laughter within and around Gogol’s Inspector General», неопублікований рукопис.

Сенковский О., рец. на «Ревизора» (1836) Н. Гоголя, Северная пчела 97—98 (1836).

Булгарин Ф., рец. на «Ревизора» (1836) Н. Гоголя, Северная пчела 97—98 (1836).

Венгеров, Писатель-гражданин. Гоголь , 131—136.

Це зауваження з’явилося в рецензії на анонімне продовження «Ревізора» під назвою «Справжній ревізор» ( Настоящий ревизор ), поставлене в Петербурзі того ж року. Рец. на «Настоящего ревизора» (1836) [Цицианова], Северная пчела 171 (1836) [підписана П. М.]. Дебречені вважає автором «Справжнього ревізора» Цицианова («Nikolai Gogol and His Contemporary Critics», 65).

Полевой H. А. и Полевой K. A., Литературная критика. Статьи и рецензии , 1825—1842 (Ленинград: Худож. литература, 1990), 336.

Надеждин Н. И., Театральная хроника , в Литературная критика. Эстетика (Москва: Худож. Литература, 1972), 474.

Андросов В. П., рец. на «Ревизор» (1836) Н. Гоголя, Московский наблюдатель , 7 (1836): 121—131.

Ibid., 161—162.

Ґерцен схвально сприйняв гоголівську п’єсу як різку критику соціального ладу. На його думку, «Ревізор» і «Мертві душі» викрили двох ворогів російського народу — відповідно, державних чиновників і поміщиків. Він стверджував, що ніхто до Гоголя не написав такого «повного курсу патологічної анатомії» російського чиновництва. Ґерцен вважав вершиною іронії той факт, що цар Ніколай Перший качався від сміху на прем’єрі «Ревізора». Див. його Du developpement des idees revolutionnaires en Russie (1851) у Герцен Александр, Собрание сочинений в тридцати томах , том 7 (Москва: Изд. Акад. наук СССР, 1956), 98.

Иванов В. И., «Gogol’s Inspector General and the Comedy of Aristophanes», in Gogol from the Twentieth Century: Eleven Essays , ed. Robert Maguire, 200—214 (Princeton, N.J.: Princeton Univ. Press, 1974), 201; цит. у Fänger, The Creation of Nikolai Gogol , 136.

Vladimir Nabokov, Nikolai Gogol (1944; New York: New Directions, 1961), 54—55.

Вересаев, Гоголь в жизни , 235.

Nabokov, Nikolai Gogol , 58.

Лист Щепкіна до Гоголя від 22 травня 1847 року, у Переписка Н. В. Гоголя , том 1, 468—469.

Венгеров, Писатель-гражданин , 9.

Гоголь продовжував користуватися фінансовими послугами Жуковського протягом усього свого життя. На додачу до згаданої вище допомоги, Жуковський також отримав царські стипендії для навчання Гоголевих сестер і дістав для нього позичку від царя на 4 000 рублів ( ПСС 11, 251—253, 277). Гоголь також настирливо домагався від Жуковського сприяння для його друзів — російських художників у Римі ( ПСС 11, 344—346).