Едита Бояновська - Микола Гоголь - між українським і російським націоналізмом

H. М. Язиков пише до С. Т. Аксакова у червні 1845 року: «Гоголь мусить жити принаймні сто років, і ми повинні берегти його для Росії, як зіницю ока, принаймні поки ми живі» (Гиппиус В. В., ред. Н. В. Гоголь. Материалы и исследования , том 1 [Москва: Изд. Акад. Наук СССР, 1936], 159). Це почуття також наповнює ставлення родини Аксакових до письменника (див. Аксаков, История моего знакомства с Гоголем ).

William Mills Todd, Fiction and Society in the Age of Pushkin (Cambridge, Mass.: Harvard Univ. Press, 1986), 187.

V. V. Gippius, Gogol [1924], trans. Robert A. Maguire (Durham: Duke Univ. Press, 1989), 118.

Peace, The Enigma of Gogol , 229.

Як і належить авторові, одержимому їжею та стравоходом не менше, ніж національним питанням, шлунок стає національно значущим образом у гоголівському романі. Мадера, яку Чічіков п’є у Ноздрьова, являє собою інший приклад русифікованої, хоч здешевленої і збоченої, західної моди — так само, як і вкритий ряскою маніловський ставок. Оповідач інформує нас, що купці, підлаштовуючи вино до смаку російських поміщиків, змішують його з ромом або просто царской водкой , упевнені в надійності русских желудков ( ПСС 6, 75).

Peace, The Enigma of Gogol , 251—252.

Корисний вплив гоголівської україномовної основи на розвиток російської літературної мови був очевидним уже для його сучасників (Шевирев С., «Взгляд на современную русскую литературу», Москвитянин 3 [1842]: 179—180). Див. також Мандельштам И. Д., Малороссийский элемент в стиле Гоголя , в О характере гоголевского стиля (Хельсинки: Новая тип. Guvudstadobladet, 1902), 194—241; Андрей Белый, Мастерство Гоголя (Москва: Гос. изд. худож. Литературы, 1934), 212—213; Эйхенбаум Борис, Лермонтов (Ленинград: Гос. издательство, 1924), 135.

Див. «О малороссийских песнях» Гоголя ( ПСС 8, 96). Я аналізую цю статтю, а також погляди інших фольклористів, включно з поглядами Максимовича, у своїй дисертації «Nikolai Gogol: Between Ukrainian and Russian Nationalism», 103—106.

Эпштейн, Ирония стиля , 133—134.

Схоже амбівалентне ставлення до Росії з’являється, коли Гоголь хвалить А. И. Турґенєва за висловлення важной истины , яку можна недосконало перекласти так: живя за границею, тошнит по России, а не успеешь приехать в Россию, как уже тошнит от России ( ПСС 11, 108).

Манн Юрий, В поисках живой души (Москва: Книга, 1984), 137.

Todd, Fiction and Society , 167.

Про докладний аналіз рецепції «Мертвих душ» див. Манн, В поисках . Манн, однак, не зосереджується на національних проблемах.

Аксаков, История моего знакомства , 38.

Смирнова A., лист від 3-го листопада 1844 року, у Переписка Н. В. Гоголя , том 2, 124.

Греч Н., рец. на Похождения Чичикова, или Мертвые души (1842) Н. Гоголя, Северная пчела 137 (1842): 546—547. Булґарін часто залишав коментарі щодо цього роману у своїй регулярній колонці «Журнальная всякая всячина», див., напр., Северная пчела 135 (1843); 274 (1843); 288 (1846); 261 (1845). Про московського цензора див. Манн, В тисках , 147.

Сенковский О. И., рец. на Похождения Чичикова, или Мертвые души (1842) Гоголя, Библиотека для чтения 53 (1842): 32.

Зелинский В. А., Русская критическая литература о произведениях Н. В. Гоголя, том 1 (Москва: В. Рихтер, 1903), 185—211. Рецензія Полєвого з'явилася в Русском вестнике .

Масальский К. П., рец. на Похождения Чичикова, или Мертвые души (1842) Н. Гоголя, Сын Отечества 6 (1842): 26.

Рец. на Сочинения (1843) Н. Гоголя, Библиотека для чтения 57 (1843): 22, 28.

Добрим прикладом тут є друг Гоголя зі слов’янофільськими симпатіями, Ф. В. Чіжов, котрий у дружньому листі до Гоголя від 1847 року зізнався, що «Мертві душі» образили його національні почуття як росіянина настільки глибоко, що він виявився неспроможним насолодитися суто художніми аспектами роману (Гиппиус В. В., ред. Гоголь. Воспоминания, письма, дневники [1931; Москва: Аграф, 1999], 234).

М. Сорокін, пишучи для Санкт-Петербургских ведомостей , був одним із кількох позитивно налаштованих рецензентів, не маючи особистих зв’язків із Гоголем (див. його рецензію на Похождения Чичикова, или Мертвые души (1842) Н. Гоголя, Санкт-Петербургские ведомости 163—165 [1842]). Ще одна позитивна рецензія несподівано з’явилася у Ведомостях С. Петербургской городской полиции ; див. Манн, В поисках , 149—152).