Едита Бояновська - Микола Гоголь - між українським і російським націоналізмом

Гоголь і раніше вдавався до жестів спокути за свої літературні твори. Як я згадувала в четвертому розділі, він планував пожертвувати свій прибуток від видання «Ревізора» 1846 року на благодійну допомогу для чиновників низького рангу ( ПСС 4, 109—111). Він пожертвував усі прибутки від «Вибраних місць» на стипендії для обдарованих студентів із Санкт-Петербурзького та Московського університетів. Він наполіг на своєму рішенні, незважаючи на жорсткий спротив своїх друзів, які нагадали Гоголю про його власну бідність і його обов’язки перед матір’ю (див. листи з кінця 1844 року у ППС 12 і 661n.).

Гоголь відмовляється від сатири також у своїй «Записній книжці 1846—51»: Зачем я оказался учителем? Я сам не помню. Мне показалось, что гибнет лучшее, что перо писателя обязано служить исти<���не> и беспощадное жало сатиры коснулось, вместе с искоренением злоупотреблений, и того, что должно составлять святыню; что слишком уже много увлеклись теченьем времени и не останавливаются оглянуться вокруг себя ( ПСС 7, 375).

Вишневые низенькие садики, и подсолнеч<���ники> над плетнями и рвами, и соломенный навес чисто вымазанной хаты и миловидное, красным обводом окруженное окошко.

Ты древний корень Руси, где сердечней чувство и нежней славянская природа, темнее кудри, чернее брови, и без бороды хорош славянин: закрученные усы, высокая шапка с червонным верхом; весь стан, обтянувшийся ловко, или обойденный в три раза, и при шарова<���рах>, богато расположившихся над чеботами, при шапке с нахлобуч<���кой> ( ПСС 7, 378).

William Mills Todd «Gogol’s Epistolary Writing», in Columbia Essays in International Affairs . The Dean’s Papers, 1969, vol. 5 (New York: Columbia Univ. Press, 1970), 74.

Лист Плєтньова від 27 жовтня 1844, у Переписка Н. В. Гоголя в двух томах, том 1 (Москва: Худож. литература, 1988); лист Сєрґєя Аксакова від 6—8 березня 1843, у Переписка , том 2; лист Константіна Аксакова від серпня-вересня 1845, у Переписка , том 2; листи Смірнової від 19 вересня 1845 і 14 січня 1846 років, у Переписка , том 2 і від 1 березня 1845 року, у Северном вестнике 1 (1893): 248; листи С. П. Шевирєва від 26 березня 1843 року, 29 липня 1846 року і 20 і 29 жовтня 1846 року, у Переписка , том 2.

Ruth Sobel, Gogol's Forgotten Book (Washington, D.C.: Univ. Press of America, 1981), 162—163.

Todd, «Gogol’s Epistolary Writing», 70.

Переписка , том 1, 80, 88.

Переписка , том 2, 53.

Sobel, Gogol's Forgotten Book , 173.

Абрам Терц [Андрей Синявский], В тени Гоголя , у Собрание сочинений в двух томах , том 2 (Москва: СП «Старт», 1992), 51—52.

Robert Maguire, Exploring Gogol (Stanford, Calif.: Stanford Univ. Press, 1994), 273—294.

Literatura Słowiańska. Kurs drugi w Adam Mickiewicz, Dzieła , tom 9 (Warszawa: Czytelnik, 1997).

Sobel, Gogol’s Forgotten Book , 47. Див. також Philip Harttrup, «Nikolai Gogol and the Medieval Orthodox Slavic World-View» (Ph.D. diss., Univ. of Toronto, 1998), chap. 5.

У канонічному тексті ПСС відновлено фрагменти, вилучені або виправлені цензором, та подано опубліковані, цензуровані відповідники у варіантах. Як і раніше, моє зацікавлення в рецепції вимагає роботи з текстом, який був доступний для сучасників Гоголя, тому я аналізуватиму опубліковану й цензуровану версії «Вибраних місць» окремо. А відтак я цитуватиму опублікований текст як відтворений із варіантів ПСС . Моя система цитування в цій частині працює таким чином: « ПСС 8, 253: 678n16» означає канонічний текст на сторінці 253 8-го тому, що його варіант публікації з’являється на сторінці 678, у примітці на 16-му рядку.

Рут Собел розглядає релігійний світогляд «Вибраних місць» у Gogol's Forgotten Book , 57—90. Чимало релігійних мотивів зазначено у примітках до видання Гоголя 1994 року ( СС’9 4 6, 419—471; ПСС здебільшого ігнорує цей аспект). Юрій Барабаш розглядає цей твір у зв’язку з проповідницькою традицією українського бароко («Гоголь и украинская барочная проповедь XVII века». Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка 51.3 [1992]: 3—17; див. також Гоголь. Загадка «прощальной повести» [Москва: Худож. литература, 1993]). Джузеппе Гіні зосереджується на апокалітичному аспекті та біблійних джерелах у Giuseppe Ghini, «II libro delle spese a la fine del mondo. I brani scelti dalia corrispondenza congli amid di N. V. Gogol’ tra sapienza e apocalittica», Studi urbinati. В Scienze umane e soriali 69 (1999): 421—464.

Цензор вилучив продовження цього фрагмента: Никого мы не лучше, а жизнь еще неустроенней и беспорядочней всех их. «Хуже лы всех прочих» — вот что мы должны всегда говорить о себе ( ПСС 8, 417: 715n10).