Валентин Чемерис - Це я, званий Чемерисом…

Але повернімось до поїздки Тараса Григоровича до Веселого Подолу восени 1845 року. Недовго погостювавши в Родзянок, Т. Шевченко «утік» від них і вже з Миргорода написав ввічливого листа Аркадію Григоровичу Родзянці та дружині його Надії Якимівні, називаючи їх «добрими» – швидше всього, з ввічливості (лист від 23 жовтня).

У тому ж листі Кобзар пише: «Коли увидите Фанни Ивановну и Осипа Ивановича, то пожелайте им от меня того, чего они сами себе желают».

На якусь там Фаїну Іванівну й Осипа Івановича я й уваги не звернув, якби не примітка до того листа: «Мова йде про сусідів Родзянок – подружжя Дрекслерів, які жили недалеко від Веселого Подолу в с. Заїчинцях».

Я був у захопленні. Виявляється… Це ж треба, га? В моєму селі мешкало якесь подружжя, котре було знайоме з самим Кобзарем! Хто вони – Фаїна Іванівна і Йосип Іванович? Чому я нічого про них не чув у селі? А втім, що тепер почуєш, як стільки років звідтоді минуло, на землі змінилося не одне покоління з тих часів. То хто вони? Поміщики? Але поміщиків у моєму селі не було. Виходить, інтелігенти. Знайомі чи, може, й друзі Родзянка?

Скільки я не розпитував у селі старих людей (ніяких архівів, ясна річ, не збереглося) – чи не пам’ятають вони про Фаїну Іванівну та її чоловіка Йосипа Івановича Дрекслерів, котрі більш як сто років тому жили в Заїчинцях і приїздили у Веселий Поділ на зустріч з Тарасом Шевченком, ніхто нічого певного мені так і не міг відповісти.

Але якось перечитуючи дослідження Дмитра Косарика «Життя і діяльність Т. Шевченка. Літературна хроніка» («Радянський письменник», 1955 р.), я на сторінці шостій, де йдеться про 1845 рік, прочитав таке: «Липня 22 Шевченко виїхав ромоданівським шляхом з Ромен у с. Веселий Поділ.

Липня 24–30 Шевченко перебував в с. Веселий Поділ. Звідси їздить у села Платонівщину, Горби, Заїчинці (родину лікаря), Хорол, у Вишняки». (Принагідно зазначу, що в жодному з цих населених пунктів пам’ятника Т. Г. Шевченку немає, але в кожному з них є незмінний і всюдисущий Ленін!)

Отже, виявляється, що загадкові Дрекслери були лікарями і працювали лікарями в своєму рідному селі! Виходить, Кобзар відвідував моє село! Виявляється, більш як сто років тому, за «проклятого царату» в моєму селі вже були лікарі! Тоді як за мого життя у селі, себто за радянської влади – принаймні до 1954 року – там був лише фельдшерський пункт із фельдшеркою.

Відкриваю енциклопедичний довідник «Полтавщина», стор. 118, читаю: «З Веселого Подолу виїжджав (Шевченко. – В. Ч. ) у розташовані поблизу села Вишняки, Платонівку, Заїчинці, а також Хорол, де описав історичні пам’ятники. Місцевість навколо Веселого Подолу описав в «Археологічних нотатках». Згадка про село (Заїчинці. – В. Ч. ) є в повісті «Наймичка» і в «Щоденнику».

Згодом з літературних джерел мені вдалося дізнатися, що Дрекслер був за національністю німець. П. Зайцев у своїй відомій і вельми цінній праці «Життя Тараса Шевченка» на сторінці 141-й пише: «Він (Дрекслер. – В. Ч. ) і його дружина дуже подобались Шевченкові й дали поетові багато матеріалу для початої 10 років пізніше повісті «Музыкант», де в особах лікаря Антона Кириловича і його дружини можна впізнати цих симпатичних Шевченкових приятелів».

…Бачу старовинні Ромни на Сулі, при впадінні у неї річки Ромен, ті прадавні Ромни, про які згадується ще в Лаврентіївському літопису під 1096 роком: місто-фортеця вже тоді захищала східні кордони Київської Русі від нападів половців.

Бачу, як сонячного дня хвилястою рівниною, де-де порізаною балками та ярами, котить ромоданівським шляхом панська карета веселоподільського поміщика і поета Аркадія Гавриловича Родзянка, у якій з її господарем їде в мої рідні краї Тарас Григорович Шевченко. Це було в липні 1845 року. Через кілька днів Кобзар відвідає й мої рідні Заїчинці. Але хто нині скаже, у яких архівах можна знайти відомості, де саме в селі стояла хата лікарів Дрекслерів, і чим вони пригощали свого дорогого гостя і чому саме його, вчорашнього кріпака, запросили до себе в гості Дрекслери? А напевне ж, любили поезію, знали його вірші, принаймні чули про нього раніше. І про що вони гомоніли і як провели час? Чи сподобалось Тарасові Григоровичу моє рідне село? Здається, Дрекслери засимпатизували поету, коли він передавав їм вітання: «Коли увидите Фанни Ивановну и Осипа Ивановича, то пожелайте им от меня того, чего они сами себе желают».

Якими тоді були Заїчинці – даних не збереглося. Відомо тільки, що через чотирнадцять років після того, як село відвідав Кобзар, себто у 1859 році, в Заїчинцях налічувалися 181 двір і 1157 жителів. Зазначу, що через 141 рік, у 1990 році, в Заїчинцях вже було тільки 723 жителі.