Тетяна Таїрова-Яковлєва - Іван Мазепа

Портрет-гравюра гетьмана Війська Запорозького Івана Мазепи, надрукована вперше у німецькому виданні 1704 року. Д. Бейел.

Бунти поширювалися і серед простих козаків, як відповідь на жорстку політику гетьманської адміністрації останніх років. У Гадяцькому полку забили осавула Кияшку. Потім жертвою став сам полковник Л. Горленко і його писар: їх, побивши, кинули в піч, що горіла, і засипали землею ще живих. Усюди відбувалося побиття старшини, погрожували компанійцям і сердюкам. Усе це відбувалося в тих частинах, які не були в головному обозі, оточеному московськими військами. Залишений в Україні за наказного гетьмана Д. Апостол писав, що не в змозі утримати ситуацію. Послали за допомогою до сівського воєводи Леонтія Неплюева. Він оточив бунтівників, а старшина видала Григорія Самойловича. Син гетьмана, який ще нещодавно хвалився, що проїде по всій Україні в золотій кареті, принижено кланявся воєводі й поклав до його ніг свій полковницький пернач. Це його, проте, не врятувало, і незабаром Григорій Самойлович був страчений Неплюєвим «за зраду». Усе його майно забрав воєвода. Самого колишнього гетьмана під сильною охороною відіслали до Орла, а потім – до Сибіру.

Зауважимо, що Григорій був страчений Неплюєвим без жодного узгодження з Мазепою (ще один приклад, наскільки обмеженою була гетьманська влада). Ці події показали вирішальну роль, яку відігравали в Гетьманщині російські війська і воєводи. Показали вони й ненависть козаків до старшини, а також те, що гетьманові слід було покладатися лише на сердюків і «компанійців». Втім, Мазепі знову пощастило: внаслідок бунту природним чином відмінялися положення Коломацьких статей про «не заміну» старшини: «зрадників» слід було покарати, і Голіцин не став цьому опиратися.

Віддамо належне Мазепі, він ніколи не був прибічником крутих заходів. Важко сказати, що це було: природна обережність або християнське милосердя. Швидше за все і те й інше. Але політика Мазепи в перші роки його гетьманства – яскравий приклад стриманості.

Отримавши булаву, Іван Степанович зіткнувся з такою кількістю проблем, що важко навіть припустити, з чого він збирався почати. Ми передусім спробуємо розібратися в його фінансовому положенні. Від Самойловичів у військовий скарб надійшли величезні кошти. За підрахунками старшини, їх можна було оцінити в мільйони 174 174 Тільки грошові кошти, передані в гетьманську казну, складали: 2458 червоних золотих, 23716 талерів, 1143 левка, 1907 рублів 6 алтин срібних копійок, 2 рублі 25 алтин турецьких грошей російського рахунку, 2 півталяра з чвертю таляра, 4 півлевка, 34 чвертки з півчверткою 3 орлянки, 15404 рублі 4 алтин чехів. – Русская Историческая Библиотека (далі – РИБ). T. VIII. С. 965—966. . Окрім маєтків та багатого господарства, було конфісковано безліч дорогоцінних речей, зброї, посуду, одягу та іншого 175 175 Срібні миски з гербом Самойловича залишалися в Мазепи аж до втечі в Бендери. – Оглоблин. С. 84. . Саме ці скарби стали основою майбутнього фантастичного багатства Мазепи. Втім, потрібно визнати дивовижний факт: при першій же нагоді гетьман пожертвував значні суми з цих грошей опальним спадкоємцям Самойловича. Так, коли дочка останнього виходила заміж за князя Четвертинського, їй була дана тисяча імперіалів у вигляді приданого. А коли настала пора вінчатися його внучці – та отримала від Мазепи тисячу золотих, срібний посуд і коштовності. Коли потім зять Самойловича Четвертинський потрапив у татарський полон, Мазепа заплатив за нього три тисячі золотих. Нарешті, займаючись будівництвом у Києво-Печерській лаврі, Мазепа збудував там вежу з церквою в ім’я святого Івана Кущника, патрона тоді вже покійного Івана Самойловича. І мало того. Коли в присутності російських воєвод складалися описи майна сім’ї Самойловича, з’ясувалося, що пропала скриня з соболиним кунтушем. Старшина пояснила, що та скриня була віддана за наказом Івана Мазепи дружині колишнього гетьмана. Таким чином, Іван Степанович, ризикуючи прогнівити російських воєвод, віддав шубу нещасній жінці, що від’їжджала до Сибіру.

Чи було це спробою спокутувати свою провину? У будь-якому разі усі перераховані вчинки можна оцінити як дуже щедрий і благородний жест. Я б навіть сказала – людяний. Якщо Мазепа поступав так, подумки знову і знову звертаючись до подій Коломацької ради, то називати його бездушним навряд чи справедливо.