Тетяна Таїрова-Яковлєва - Іван Мазепа

З роками, проведеними при владі, приходило почуття свідомості власної гідності й значущості. Від усієї фігури гетьмана, незважаючи на середній зріст, віяло силою і владністю. Його важкий, пронизливий погляд мало хто витримував.

Попри те, що в 1709 році за наказом Петра все, що було пов’язано з Мазепою, включаючи його портрети, знищувалося, історія донесла до нас зображення гетьмана й описи його сучасниками. Це була людина середнього, швидше невисокого зросту, що особливо впадав у вічі на тлі рославих козаків. Зате він до кінця своїх днів зберіг струнку і сильну фігуру, позбавлену такого властивого козацькій старшині животика (згадаємо, наприклад, важкого й обрезклого Кочубея). Аж до самої смерті гетьман скакав верхи, захоплюючи оточення своїм умінням, тоді як більшість його однолітків пересувалися у візках 166 166 Безумовно, верхова їзда, якою захоплювався Мазепа, була одним із секретів його чоловічого довголіття й активності. . Деякий час Мазепа носив невелику, шляхецьку бороду, але потім, коли почалася кампанія Петра по бородогоління, він змінив її в 1700 році на довгі вуса 167 167 Богословский М. М. Петр I. Материалі для биографии. Т. 4. М., 2007. С. 365. . Мазепа зовсім не був красенем (хоча Балюз і називає його таким в молодості). Але яскравий інтелект, що випромінював, розумні й пронизливі очі, природна грація притягували і зачаровували людей. Що вже говорити про більш ранні роки, якщо навіть у 1708 році шведи, наче змовившись, писали у своїх щоденниках, що Мазепа «дуже захоплює своїми жестами», «наші очі полонили його білі руки, тонкі, повні грації… величність, почуття гідности й суворість, яку злагіднювала елеганція» 168 168 Мацьків Т. Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах. К.-Полтава, 1995. С. 56—57. .

Він був дуже закритою людиною. Це поширена фраза, яку повторювали багато сучасників з оточення Мазепи. Роки вивчення біографії гетьмана переконують, які повну міру його закритості навряд чи усвідомлювали навіть люди, що близько його знали. Жан Балюз, що так прагнув розкрити таємні думки Мазепи і залишив яскравий опис гетьмана та його двору, не міг і уявити, що за підсумками його візиту той склав детальне і украй негативне повідомлення Петру, зневажливо висміюючи француза й розкриваючи його справжні плани 169 169 Донесення Мазепи про Жана Балюза ми плануємо опублікувати в одній з наших статей. .

Мазепа не був звичайним правителем, який, досягнувши влади, бездумно й фанатично тримається за неї всіма силами, витрачаючи зусилля лише на внутрішню боротьбу й страшенно боячись суперників. Ведучи складну політичну гру, він зберігав свій внутрішній світ, повний захоплень і глибокого сенсу. Особисті речі (рахівниця і торбан), що збереглися, вірші, написані не для офіціозу чи на замовлення, але для себе, «в стіл», відкривають Мазепу як людину, занурену наодинці з собою в глибокі роздуми, зокрема про високі, філософські предмети, що любила грати на музичних інструментах та перечитувати античних авторів. Із власної волі й веління душі Мазепа відвідував учені диспути в київській академії, вів бесіди латиною зі студентами, не пропускав нові постановки в театрі. Любив і вмів займатися господарством і фінансовими проблемами. Він умів зупинитися і замислитися, подивитися на події з боку. Майже з перших років гетьманства він створював милий йому світ українського бароко. І як справжня річ у собі лише дуже рідко, в хвилину слабкості або крайнього роздратування, вихлюпував на оточення справжні емоції, які ним оволодівали.

Цією яскравою й багатосторонньою особою керували, безумовно, честолюбство й упевненість у власних силах. Без цих якостей політичними лідерами не стають. Але дуже небагато, досягаючи вершини влади, здатні, як і раніше, замислюватися про високі матерії й порівнювати з ними власні кроки. Діючи за тільки йому відомим планом, керований таємними думками й бажаннями, не ділячись ними ні з ким, а якщо й ділячись – то частіше всього лише частково або умисно дезінформуючи оточення, Мазепа був загадкою для сучасників і залишається складною фігурою для істориків.

Саме входження у владу гетьмана виявилося нелегким. Україною прокотилася хвиля бунтів. Ще відразу після усунення Самойловича багато козаків розійшлися з табору й стали розбурхувати людей. Почалися розправи над орендарями, їх грабували і вбивали 170 170 Величко С. Летопись. Т. III. С. 53—54. . Будинки багатьох полковників теж були розграбовані за їх відсутності 171 171 Невіль. С. 495. . Частина старшини опинилося в опозиції, не погоджувалися зі зміщенням гетьмана. Іноземці повідомляли, що велика частина України не визнала Мазепу 172 172 Bushkovitch. P. 153—154. . Він був навіть вимушений просити в Голіцина 4000 російських солдатів, які супроводжували його до Батурина 173 173 Невіль. С. 495. . Син Самойловича Григорій разом з прилуцьким полковником Л. Горленком збирався шукати підтримки в Криму.