Яна Батій - Андрей Шептицький

Одного разу графиня спокійно, посеред звичайної розмови зронила: «Певно, Роман захоче стати священиком, і це очевидно». Ян, переглядаючи документи, розсіяно відповів: якщо його син справді має до цього покликання, то йому ніхто не може заборонити обрати свій життєвий шлях. От тільки граф мав на увазі дещо інше, ніж його син. Ян гадав, що Роман стане так званим світським священиком, прийме звичайний сан, що дозволяє мати власну родину, не віддалятися від рідних і не залишати звичного усталеного життя. Софія вирішила поки що не повертатися до цього питання. Тим більше що її знову підкосила важка хвороба.

Одного разу провідати бідну жінку завітав отець Яцковський. Раптово графиня запитала його в присутності чоловіка: «Отче, а тепер якої ви думки про покликання Романа як василіанина?» Мабуть, хвороба примусила її забути про обережність і з’ясувати ситуацію в родині. Граф навіть здригнувся від несподіванки, підскочив і закричав: «Ніколи цього не буде!» Голосний крик каменем упав на Софію. Чоловіки навіть подумали, що в неї почалася агонія… Але тяжка боротьба зі смертю тривала для графині ще довго.

Власне, зрозуміти Яна Шептицького було не важко. Він уже втратив двох синів, постійно сварився з братом дружини (у чоловіків просто були виснажені нерви), слуги та вчителі дітей поводилися погано за відсутності хазяйки, яка вже зовсім не виходила з дому, майже весь час лежала, не маючи змоги навіть молитися. Щоранку домашні боялися, що вона вже ніколи не прокинеться. До всього, родині відчутно не вистачало грошей. І тут від графа вимагають віддати його головного помічника, його надію!

Батько, м’яко кажучи, був не в захваті від генів сина, що пробудилися так вчасно. І хоча мати змирилася з вибором Романа, батько продовжував чинити йому опір. Але він був людиною розумною і ставати деспотом не хотів. Тому граф не відмовив Романові у визначенні власного шляху в житті повністю. Він просто вирішив зволікати і поставив кілька умов, сподіваючись, що нове оточення остаточно змінить погляди впертого парубка. Батько відправив «нестандартного» сина до 1-го Австрійського уланського полку, що розташовувався у Кракові. Цікаво, що сам Роман визнав цю вимогу справедливою і навіть цікавою для себе. Річ у тім, що він, нащадок давнього шляхетного роду, вважав необхідним, як і кожен чоловік, пройти військову службу. А для людини, яка обрала своїм життєвим шляхом службу Богу, це означало для початку зануритися в атмосферу беззастережної покори й суворої дисципліни. Тому Роман охоче пристав на вимогу батька і ретельно почав вивчати військову справу. Тим більше що й отець Яцковський радив йому перед тим, як остаточно обрати долю ченця, пройти військову службу.

Тим часом Ян Шептицький переконав себе в тому, що саме Яцковський, сповідник його дружини, один з ідейних «батьків» реформи чину василіан, є першопричиною проблем в його родині. Мовляв, той уже давно повільно готував Романа до такого рішучого кроку, «зігравши» на здібностях і особливому благочесті хлопця. Душевні терзання голови родини виливались у звинувачення, докори, скандали… Усе це доводилося переживати нещасній жінці, яка вже майже не рухалася і була не в змозі відповісти чоловікові. Тоді отець Яцковський написав графові, що той може розпитувати сина і випробовувати його, але не має права ламати йому життя. А щоб батько не звинувачував власне його в особливому впливі на Романа, священик просто віддалився від сім’ї. Мовляв, хай мине час і сам Господь прояснить. Дещо згодом Софія у супроводі синів Романа та Лева і служниці за вимогою лікарів поїхала до Венеції. Про бажання Романа піти до василіанського монастиря вони намагалися взагалі не згадувати. Лише один раз хлопець сказав: «Переконайте тата, що я не маю наміру йти в монастир, якщо він не погодиться на це з власної волі… Господь дозволить, щоб це швидко сталося».

1 жовтня молодий шляхтич, відвізши матір додому, почав служити в полку, що стояв у Кракові. До нової справи він поставився дуже серйозно. Єдине, що засмучувало хлопця, – це вимога батька неодмінно брати участь у світських розвагах. Але перебування молодого Шептицького серед уланів виявилося аж надто коротким. Бог сам вирішив долю хлопця і досить жорстко. Романові несподівано стало погано, його відправили до лазарету. Там з’ясували, що молодий Шептицький захворів на гостру скарлатину… Смішно, але ця хвороба, яку тепер лікують дуже швидко і без важких наслідків для здоров’я, нещодавно була смертельною. Пережити таку інфекцію, залишившись хоч відносно здоровим, мали змогу одиниці… Керівництво полку викликало батьків