Яна Батій - Андрей Шептицький

Незважаючи на виховання в римо-католицькій традиції, двоє синів Софії та Яна згодом висловили бажання повернутися до віри власних знаменитих предків – візантійського обряду. І відстояли своє право на це… Можливо, такому повороту подій сприяло те, що садиба Шептицьких була прикрашена портретами предків – уніатських єпископів? Може, такий вплив на дітей мав той старий монастир, де колись мешкали їхні пращури й де зберігалися святині роду? Можливо, сама кров нагадала їм, ким вони є насправді?

Отже, майбутній митрополит, одна з найнеординарніших постатей в українській історії, народився в Прилбичах 29 липня 1865 року. При хрещенні він отримав ім’я Роман Олександр Марія.

Насправді у подружжя Шептицьких це була вже третя дитина. Старший його брат, Стефан, народився 1 жовтня 1862 року і помер ще в дворічному віці, у листопаді

1864-го… Другий син, Юрій (Єжи), народився 8 листопада 1863 року і помер 18 лютого 1880 року, ледь досягши 17 років. Батьки дуже тяжко пережили ці втрати. І перша з них ледь не коштувала життя й третій дитині… Річ у тім, що Стефан помер усього за кілька місяців до народження Романа Марії Олександра. Його мати перебувала в такому важкому стані, що це не могло не відбитися на здоров’ї ще не народженого маляти. Хлопчик з’явився на світ дуже слабеньким і за життя часто й дуже небезпечно хворів. Кілька разів батьки прощалися з сином, а місцевий священик проводив обряд над помираючим, готуючи його до зустрічі з Богом… Але Роман, на подив рідних, щоразу одужував.

Ще до народження Романа його мати відчувала, що ця її дитина буде особливою. І, як виявилося, мала рацію. Змалечку хлопчик відчував особливий потяг до церкви, до молитви, намагався дотримувати всіх вимог своєї конфесії, часто прислужував у місцевому храмі. Причому ніхто його спеціально не вчив, як поводитися під час служби. Він сам якимось дивом робив усе, як треба, і навіть серйозніше, ніж дорослі, розумів значення святих речей. А ще неймовірно трепетно ставився до розповідей матері про Христа… Як не дивно, Роман мав неабиякий вплив на власних братів. І старший, Юрій, і молодші – Казимир (1869—1952), Олександр (1867—1940), Станіслав (дати народження і смерті точно невідомі) і Лев (1876—1939) по-особливому ставилися до Романа. Саме він привчив братів щиро молитися…

Доля дітей Шептицьких виявилася важкою. Двоє, як ми вже зазначали, померли надто рано. Третій з дитинства вирішив обрати для себе шлях служіння Церкві. Четвертий зробив швидку кар’єру адвоката, тривалий час був основним помічником батька, справно доводячи до ладу хазяйство у маєтку. Але… Казимир, блискучий шляхтич з величезними перспективами, найбільше мріяв піти шляхом власного брата Андрея. Рішення це визрівало й ухвалювалося довго й важко. Казимир спочатку не міг облишити матір, яка вже зазнала стількох втрат і сильно хворіла, а після її смерті ніяк не міг наважитися залишити старого батька. Одначе у день 75-річчя графа Яна він оголосив родині, що остаточно вирішив кардинально змінити власне життя. Ченцем він став тільки у віці 43 років, після чого усіляко підтримував брата Романа. З часом він став єпископом. А десь у 1952 році старий священик, якого засудили до багаторічного ув’язнення у Володимирському концентраційному таборі над Клязьмою (Росія), тихо помер і був похований на території табору, під звичайною табличкою з номером… Нещодавно нещасного ченця виправдали й перезаховали з почестями. Католицька церква визнала його святим мучеником за віру. А особлива єврейська організація проголосила його «Праведником світу»…

Олександр жив тихо, продовжуючи справу батька. 19 червня 1940 року він помер у Замойській ротунді від катувань, що завдали йому радянські військові. Згадку про це залишив у своїй книзі син Олександра Ян Шептицький. Станіслав обрав для себе військову кар’єру, ставши полковником Генерального штабу, а напередодні Першої світової війни – військовим аташе Авcтро-Угорщини в Римі. Потім він дослужився до генерала польської армії. Кар’єра забирала весь час Станіслава, тому на родину в нього просто бракувало часу, і помер він бездітним… Лев жив з дружиною у батьківському маєтку аж до того моменту, поки туди не прийшли більшовики. 27 вересня 1939 року молодшого з Шептицьких разом із дружиною після знущань було страчено. За спогадами деяких місцевих жителів, перед цим чужинці примусили подружжя самим викопати для себе могили…

Та давній рід усе ж таки не перервався. Олександр та Лев мали 11 дітей. Вони та їхні нащадки тепер живуть у Польщі, Франції, Канаді, Сирії, Південній Африці. До речі, і з цього покоління вийшли ті, хто вирішив прийняти чернече життя – чотири дівчини стали францисканками, місіонерками чину Діви Марії.