Юлія Коляда - Петро Гулак-Артемовський

Звісно, що на шістдесяти десятинах землі роботи було доволі. Вочевидь, на луках випасалася худоба, і табуни гусей та качок (навіщо ж тоді ставок?) водилися, був і сінокіс. Якась частина розорювалася, там вирощувалася городина, хліб. Дещиця зерна йшла на продаж…

Початковою освітою малого Петра займався батько, навчаючи разом з іншими дітьми городищан у парафіяльній школі. Одинадцятирічного сина батько відправляє вчитися до Києво-Подільської бурси, а згодом до Київської академії, що була на той час єдиним загальноосвітнім усестановим навчальним закладом, до якого, крім дітей місцевої знаті й козацької старшини, приймали навіть селян. Академія давала нижчу й вищу освіту; повний курс навчання тривав у ній дванадцять років.

У 1615 р. у м. Києві на кошт шляхтянки Галшки Гулевичівни на подарованому Київському братству земельному наділі на Подолі було засновано братську школу. Маючи підтримку від Війська Запорозького, й зокрема гетьмана П. Сагайдачного, школа привабила вчителів із Львівської та Луцької братських шкіл, які почали тут працювати. У 1632 р. з ініціативи київського митрополита П. Могили відбулося об’єднання Київської братської та Лаврської шкіл, у результаті якого було засновано навчальний заклад – Києво-брат-ський колегіум з новою системою освіти. Як і в єзуїтських навчальних закладах, тут вивчали математику, початки природничих наук, елементи медицини, особливу увагу приділяли вивченню мов – польської та латини.

Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 р. колегія отримала статус академії та рівні права з Ягеллонським університетом. Під час входження Гетьманщини до складу Московського царства академія зберегла свій статус, який був підтверджений у грамотах російських царів Івана V (1694 р.) та Петра I (1701 р.).

Якість освіти й авторитет академії приваблювали іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. З моменту заснування Києво-Могилянської академії з її стін вийшло багато випускників, серед яких і відомі діячі: гетьмани І. Мазепа, П. Орлик, П. Полуботок, І. Скоропадський, І. Самойлович; архітектор І. Григорович-Барський, композитори А. Ведель та М. Березовський, філософ Г. Сковорода, науковець М. Ломоносов.

Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом синоду від 14 серпня 1817 р. її було закрито, а вже у 1819 р. у приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія.

За життя П. Могили колегію ніхто не називав «Могилянською», ані польські королі, ані московські царі. Уперше таку назву вжито у грамоті короля М. Корибута Вишневець-кого (внучатого племінника Могили, онука Раїни Могилянки) в 1670 р.: «Ми нашою королівською владою дозволили, після такого тяжкого руйнування і спустошення, відновити помянуту Києво-Могилянську колегію і в ній школи».

Протягом усього існування Київську академію називали на честь її благодійників: Києво-Могилянською на честь П. Могили, Могило-Заборовською на честь Р. Заборовського, а також Могилянсько-Мазепинською – на честь гетьмана І. Мазепи. З часом за навчальним закладом закріпилася назва на честь його благодійника, і він іменувався Києво-Могилянським колегіумом.

Фундатор колегіуму митрополит Петро Могила на території Братського училищного монастиря збудував першу дерев’яну бурсу, що належала колегіуму (значні перебудови будівлі бурси ускладнюють сьогодні уявлення про її первісний вигляд). Нова дерев’яна будівля бурси зведена теж на території братства 1719 р. У цьому будинку у великій тісноті мешкало 200 найбідніших бурсаків, які іноді десятками вмирали від пошесних хвороб. 1760 р. академія дістала ділянку на березі Дніпра для зведення нової будівлі бурси. У 1765 р. будівництво двоповерхової дерев’яної, на мурованому фундаменті бурси завершено. Мулярські роботи виконував архітектор Г. Григорович-Барський (сам вихованець академії), дерев’яні роботи – «тесельський майстер» Петро Неділка. У будинку проживало до 400 бурсаків, у не меншій тісноті, ніж раніше, бувало одразу понад 40 хворих. Через 10 років після зведення згорів і цей будинок, залишивши бурсацтво без останнього притулку. Оголошено збирання пожертв на новий мурований будинок. Пожертви надходили не тільки з Києва, але й з усієї України і з-за її меж – від численних вихованців академії, розкиданих по тодішній Російській імперії. За розпорядженням митрополита Г. Кременецького, у митрополії проводився збір коштів, і в 1778 р. споруджено нову одноповерхову цегляну бурсу, яка мала високий дах із заломом та фронтонами над бічними крилами, що було характерним для українського бароко. Будинок мав 13 камер (у двох містилася лікарня). Автор – І. Григорович-Барський. Пізніше добудовано цегляну кухню. 1811 р. з ініціативи митрополита С. Олександрівського за проектом архітектора А. Меленського бурсу надбудовано і реконструйовано у стилі класицизму. Під час пожежі 1811 р. бурса фактично не постраждала. Будинок гуртожитку двоповерховий, цегляний, складається з трьох об’ємів – центрального і двох бічних. Висунуті на червону лінію забудови вулиці бічні крила утворюють курдонер перед центральним входом, який підкреслено портиком доричного ордера. В архітектурі споруди простежуються основні етапи її будівництва. Перший поверх з невеликими, низько посадженими прямокутними вікнами й рустованими пілястрами відбиває особливості первісної будівлі XVIII ст. У портику (закладений у середині XIX ст.) та архітектурному оформленні бічних крил, де переважають горизонтальні членування, які позначені лінією цоколю, міжповерховою і підвіконними тягами, профільованим карнизом, яскраво виявилися особливості класицизму. Гладенькі тиньковані стіни прорізані прямокутними вікнами, увінчаними на другому поверсі класичними трикутними і горизонтальними сандриками, що спираються на кронштейни. Архаїчний характер внутрішнього планування виявляється у наявності суміжних приміщень, розташованих по один бік коридору (виник у середині XVII ст.). В окремих кімнатах збереглися коробові склепіння, в інших перекриття плоскі.