Ігор Коляда - Соломія Крушельницька

© І. А. Коляда, 2019

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2009

1904 рік. Джакомо Пуччині, видатний італійський композитор, улюбленець публіки і нації, перебуває на вершині слави. Написані ним опери – «Манон Леско», «Богема», «Тоска» – з великим успіхом ідуть у театрах Італії та інших країнах Європи. Йому сорок один рік, він – зрілий митець у розквіті фізичних та інтелектуальних сил, сповнений творчої енергії.

Пошуки нового сюжету, як зазначає В. Врублевська, були для композитора дуже важливим і часто болісним періодом в його творчості.

Лондон. Прем’єра «Тоски». Він відвідує один із лондонських театрів. Йде вистава «Мадам Баттерфляй» – п’єса Давида Беласко. І хоча вона йшла англійською мовою і маестро не зрозумів жодного слова, Пуччині захопився нею. У його душі спалахує святий вогонь творчості. Імпресаріо композитора та близький приятель Джуліо Рікорді у вересні 1901 року отримав дозвіл у Беласко на оперну переробку його п’єси. До написання лібрето приступили Луїджі Ілліка і Джакоза, запрошені композитором після вдалої співпраці над «Тоскою». Він працює над оперою з вересня 1901-го до грудня 1903 р., які були досить складними у його житті. Нічна автомобільна аварія. У машині – син і дружина. Для рідних усе обійшлося. А він отримує перелом стегна. Прикутий до ліжка, він продовжував творити оперу з одержимістю закоханого, з упевненістю майстра. Він вважав, що створив оперу, яка має стати його найкращим твором: «Я писав її під впливом таких емоцій… Ніколи не мав задоволення від прослуховування власних творів, за винятком хіба що останнього акту «Богеми». Цю ж оперу слухаю завжди усю – з великою приємністю і зацікавленням. Я переконаний, що написав найбільш сучасну з моїх опер».

У першій редакції опера складалася з прологу, в котрім відбувалася церемонія шлюбу Баттерфляй з капітаном Пінкертоном, і однієї дії, де, власне, розкривалися перипетії драми. Такий варіант був дуже коротким і недостатнім для цілого вечірнього спектаклю. Думка про доповнення його твору якоюсь іншою оперою або балетом була для Пуччині неприпустимою. Отож він вирішує розширити оперу до трьох дій, з яких друга відбувалася в американському консульстві. Пізніше композитор об’єднав другу і третю дії, друга була поділена на два акти оркестровим інтермецо. Уже тоді, як зазначає Галина Тихобаєва, друзі говорили Пуччині, що друга дія перевантажена, і опера видається розтягнутою. Але композитор не звертав на це уваги. Він був зачарований маленькою японочкою, екзотичним тлом твору, можливістю створити щось нове, незвичайне. Адже Пуччині, як зазначали дослідники його творчості, був сильнішим у творенні драми настроїв, почуттів, ніж у ліпленні характерів. «У мене більше серця, ніж фантазії», – зізнавався він.

17 лютого 1904 року. Для прем’єри вибрано найпрестижніший театр Італії – міланський «La Scala». У ролі Баттерфляй композитор уявляв собі лише Розіну Сторкіо. І справді зовнішність співачки якнайкраще пасувала для цього образу: невисокого зросту, з м’якими рисами обличчя, дрібними рухами – вона чимось нагадувала японську гейшу. Пуччині чекав тріумфу. За кілька годин до початку вистави він написав до Сторкіо короткого, сповненого оптимізму листа: «Дорога Розіно, немає потреби у моїх побажаннях! Ваше велике мистецтво настільки щире, вишукане і вражаюче, що публіка буде підкорена ним! І я надіюся з Вашою допомогою прийти до перемоги! Отже, до вечора, люба, із упевненістю у душі, з усією моєю прихильністю».

Але Розіна Сторкіо – перша виконавиця ролі Баттерфляй – у своїх спогадах підкреслює, що іще на початку спектаклю багатьох артистів гнітило передчуття катастрофи. «Пуччині наблизився до мене, – пригадує Розіна Сторкіо, – і сказав: «Дев’ята.