Петро Гулак-Артемовський - Байки

В ставочку Пліточка дрібненька

Знічев’я зуздріла на удці черв’яка,

І так була раденька!

І думка то була така,

Щоб підвечірковать смачненько:

Ну, дейко! до його швиденько!

То збоку ускубне,

То спереду поцупить,

То хвостика лизне,

То знизу вп’ять підступить,

То вирне, то пірне,

То сіпне, то смикне,

Вовтузиться, ялозиться і пріє, —

Та ба!.. та ротеня таке узеньке, бач,

Що нічого не вдіє,

Хоч сядь — та й плач!

«Ой горенько мені на світоньку, — мовляє, —

За що мене так доля зневажає?

Тим пельку і живіт дала з ковальський міх,

Тим зуби, мов шпички; а нам, на глум, на сміх,

Рот шпилькою неначе простромила!..

Ой правду дядина небога говорила,

Що тільки на світі великим рибам жить!

А нам, малим, в кулак трубить!»

Так Пліточка в воді на долю нарікає,

А на гачку черв’як все хвостиком киває!..

Черв’як кива — аж ось! Зі дна

Гульк Щука!.. бовть!.. вона

За удку хіп!

А удка — сіп!..

З води шубовсть в окріп!..

«Ой лишенько! Оце ж як дядина збрехала!..» —

Із ляку Пліточка сказала.

І більш не скаржилась на долю пліточок,

За ласенький на удочці шматок:

Що Бог послав, — чи то багато, чи то трошки, —

В кушир залізши, їла мовчки!

2 ноября 1827 г.

«Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! —

Так панотець казав своїй дитині: —

Шануйсь, бо, далебі, колись

Тму, мну, здо, тло — спишу на спині!»

Хведько не вчивсь — і скоштовав

Березової кашки,

Та вп’ять не вчивсь і пустовав —

Побив шибки і пляшки;

І, щоб не скоштовать од батька різочок,

Він різку впер в огонь та й заховавсь в куток.

Аж батько за чуб — хіп! — і, не знайшовши різки,

Дрючком Хведька разів із шість оперезав!..

Тоді Хведько скрізь слізки

Так батькові сказав:

«Коли б було знаття, що гаспидська дрючина

Так дуже дошкуля, то, песька я дитина,

Коли б я так робив:

Я б впер дрючок в огонь, а різки б не палив!»

29 октября 1827 г.

«Чого цвірінькаєш, дурний, чого голосиш?

Хіба ж ти трясці захотів?

Що заманулося, чого ти не попросиш,

Чи сім'ячка, просця, пшонця, чи то крупів, —

Всього ти в кліточці по саме нельзя маєш,

Ще й витребенькуєш, на долю нарікаєш», —

Так в клітці підлітка корив снігир старий.

«Ой дядьку, не глузуй! — озвався молодий. —

Недарма я журюсь і слізками вмиваюсь,

Недарма я просця і сім'ячка цураюсь.

Ти рад пожорні сій, бо зріс в ній і вродився;

Я ж вільний був, тепер в неволі опинився».

1 ноября 1827 г.

Пархоме, в щасті не брикай!

В нудьзі притьмом не лізь до неба!

Людей питай, свій розум май!

Як не мудруй, — а вмерти треба!

Чи коротаєш вік в журбі,

Чи то, за поставцем горілки,

В шинку нарізують тобі

Цимбали, кобзи і сопілки;

Чи п’яний під тином хропеш,

Чи до господи лізеш рачки

І жінку макогоном б’єш,

Чи сам товчешся навкулачки, —

Ори і засівай лани,

Коси широкі перелоги,

І грошики за баштани

Лупи — та все одкинеш ноги!

Покинеш все: стіжки й скирти,

Всі ласощі, паслін, цибулю…

Загарба інший все, а ти

З’їси за гірку працю дулю!..

Чи соцьким батько твій в селі,

Чи сам на панщині працює, —

А смерть зрівняє всіх в землі:

Ні з ким, скажена, не жартує!..

«Чи чіт, чи лишка?..» — загука.

Ти крикнеш: «Чіт!..» — «Ба, брешеш, сину!» —

Озветься паплюга з кутка —

Та й зцупить з печі в домовину!

4 ноября 1827 г.

Tu ne quaesieris, scire nefas, quem mihi, quem tibi

Finem Di dederint. Leuconoё; nec Babylinios Tentaris numeros etc.

Horat. Lib. I. Od. 11 [2] Не питай, не намагайся узнати, який тобі кінець дадуть боги. Левконоє, не перевіряй вавілонських чисел. (Горацій, кн. I, ода 11).

Пархоме, не мудруй! ворожки не питай,

Як довгий вік прокоротаєш;

Що виковала вже зозуля — поживай!

А більше — шкода, що й бажаєш…

Хоч всіх ти упирів збери і знахорів,

Хоч покумайся ти з відьмами:

Ніхто не скаже нам так, як би ти хотів,

Що доля завтра зробить з нами!

Чи доведеться ще подушне заплатить,

Чи до снаги вже розплатився?..

Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть?..