Петро Гулак-Артемовський - Байки

Дивіться, хлопці, лиш, — казав ти нам, — глядіть,

Як Добрість на світі живе і умирає,

Як, не злякавшися, кайдани надіває!

З якою радощою держить у руці мишак

І кухличок коли б, скривившись, випиває,

До бога рученьки невинні простягає!

Отак-то, братики, умер Сократ, отак!

Чого ви, дурники? — сказав він веселенько

Своїм заплаканим в хурдизі школярам. —

Чого голосите? Чкурніть лиш ви швиденько

Та дайте півня ви скулаповим попам!

Отак-то, братця, й ви, — казав ти, — хліб ви їжте,

А правду, хоч яким панам вельможним, ріжте!

Не скрізь ледачі так, як грецькії пани,

Хоч скрізь на світі єсть ахвинські брехуни,

І єсть земля така правдива і заможна,

Де правду і панам сказать, як богу, можна.

Дивіться, — ти казав, — як вірний Довгорук

Писульку царську рве із єдноральських рук

І на шматки її із серця роздирає!

Чи бач, як старшина із ляку умирає!

А Довгорук сидить і усом не моргне!

«Ай, що ж ти наробив! — усі заверещали. —

Тепер же поминай, як Довгорука звали!»

А Довгорук сказав: «Не бійтесь за мене!

Нехай лиш прийде сам Петро сюди Великий!

Я покажу, що й він, як всі ми, чоловіки,

Помилиться, згрішить, спіткнеться і впаде,

І ворог той йому, його хто не зведе».

Аж бач! Таки воно й на правду вийшло, хлопці, —

Прибіг Петро, гукнув, затупав, загурчав,

Уже й був кинувсь бить, але як розпитав,

Аж Довгорукого погладив по головці,

І цмокнув в лисину та ще й перепрохав —

Та ще й на змирщини кіп з п'ять він грошей дав.

17 сентября 1817 г. Харьков

Цікавий, Мовчуна зустрівши раз, спитав:

«Від чого голосний так дзвін той на дзвіниці?»

«Від того, що (коли не втнеш сеї дурниці)

«Всередині, як ти, порожній він», — сказав.

Харьков. 1 декабря 1820 года

Пам’ятай, що треба зберігати розум не тільки в злі, при лихих обставинах, але й в добрі (Горацій, кн. II, ода 3).

Не питай, не намагайся узнати, який тобі кінець дадуть боги.

Левконоє, не перевіряй вавілонських чисел. (Горацій, кн. I, ода 11).