Петро Гулак-Артемовський - Байки

«Чи винен я сьому?.. Чи ти, Явтух, здурів?»

«Гай, гай!.. — сказав Явтух. — Рябко! ти знавіснів;

Ти винен, бра Рябко, що ніччю розбрехався;

Ти ж знав, що вчора наш у карти пан програвся;

Ти ж знав:

Що хто програв,

Той чорта (не тепер на споминки!) здрімає,

Той батька рідного, розсердившись, програє;

Ти знав, кажу, Рябко, що пан не буде спати:

До чого ж гавкав ти?.. нащо ж було гарчати?

Нехай би гавкав сам, а ти б уклавсь тихенько,

Забравшись в ожеред, та й спав би там гарненько.

Тепер ти бачиш сам, що мокрим він рядном

Напався на тебе — і, знай, верзе притьмом:

Що грошей вчора він проциндрив щось не трохи,

Що паню через те всю ніч кусали блохи,

Що буцім вчора він грать в карти б не сідав,

Коли б сьогоднішню був ніч хоч закуняв;

Що буцім ти, Рябко, так гавкав, як собака,

Що буцім по тобі походить ще й ломака;

Що, бачся, ти йому остив, надосолив,

І, бачся, він тебе за те й прохворостив.

А бач, Рябко, а бач!.. не гавкай, не ганяйсь;

Ляж, хирний, та й мовчи і з паном не рівняйсь!

Чого брехать? нехай наш пан здоровий буде:

Він сам і без собак сю панщину одбуде».

Послухав наш Рябко поради Явтуха.

«Нехай тяжка йому година та лиха, —

Сказав, — що за моє, як кажуть люди, жито

Та ще й мене і бито!

Коли моє невлад,

То я з своїм назад.

Чи баба з воза, — що ж? велика дуже вада!..

Кобилі легший віз, сьому кобила й рада».

Отак сердега наш Рябко помірковавсь,

Та й спать на цілий день і цілу ніч попхавсь;

Заснув Рябко, захріп, аж ожеред трясеться.

Рябку й не сниться, не верзеться,

Що вже москалики в коморі й на дворі —

Скрізь нишпорять, мов тут вони й господарі,

Що вовк ягнят, а тхір курчаток убирає.

Аж тут і надворі туж-туж усе світає.

«Цу-цу, Рябко!.. — тут всі, повибігавши з хат. —

Цу-цу, Рябко!.. на-на!..» — гукнули, як на гвалт.

А наш Рябко тобі і усом не моргає,

Хоч чує, та мов спить і мов недочуває.

«Тепер-то, — дума він, — мій пан всю нічку спав,

Бо не будив його Рябко і не брехав?

Тепер-то він мені свою покаже дяку,

Тепер уже не втре мені, як вчора, маку…

Нехай цуцукають… Мене сим не зведуть,

Поки самі сюди обід не принесуть;

Та ще й тогді, не бійсь, поскачуть коло мене,

Поки візьму я в рот хоч страву, хоч печене!»

«Цу-цу!.. — сказав іще Рябкові тут Явтух. —

Цу-цу!.. — задихавшись, мов з його перло дух. —

Ходім, Рябко!..» — «Еге? Ходім!.. — Не дуже квапся,

Сам принеси сюди…» — Іди ж хутчій, не бався!..»

«Ба, не піду, Явтух!» — «Іди, бо кличе пан!..»

Сказав та й зашморгнув на шиї він аркан.

«Чешіть Рябка!» — гукнув. Аж тут їх щось з десяток

Вліпили з сотеньку київ Рябку в завдаток.

«Лупіть Рябка!» — кричить тут пан, як навісний;

Рябко ж наш тільки вже що теплий та живий.

Разів із шість Рябка водою одливали

І стільки ж раз його, одливши, знов шмагали,

А потім перестали.

Рябко спитать хотів, але Рябків язик

Був в роті cпутаний, неначе путом з лик,

І герготав щось, як на сідалі індик.

«Постій, — сказав Явтух Рябкові, — не турбуйся,

Я правду всю скажу: ото, Рябку, шануйся,

Добра своїх панів, як ока, стережи,

Зарання спать не квапсь, в солому не біжи,

Злодіїв одганяй та гавкай на звірюку.

Не гавкав ти, Рябко! За те ж ми, бач, в науку,

Із ласки, з милості панів,

Вліпили сотеньок із п'ять тобі київ».

«Чорт би убив твого, Явтух, з панами батька,

І дядину, і дядька

За ласку їх!.. — сказав Рябко тут наодріз. —

Нехай їм служить більш рябий в болоті біс!

Той дурень, хто дурним іде панам служити,

А більший дурень, хто їм дума угодити!

Годив Рябко їм, мов болячці й чиряку,

А що за те Рябку?

Сяку мать та таку!

А до того іще спороли батогами,

А за вислугу палюгами,

Чи гавкає Рябко, чи мовчки ніччю спить,

Все випада-таки Рябка притьмом побить.

Уже мені, бачу, чи то туди — високо,

Чи то сюди — глибоко:

Повернешся сюди — і тута гаряче,

Повернешся туди — і там-то боляче!

Хоч би я тісто вніс псяюсі із діжею,

То б він розтовк і ту над спиною моєю.

З ледачим все біда: хоч верть-круть, хоч круть-верть,

Він найде все тобі хоч в черепочку смерть».

2 декабря 1818 г.

Вода шумить!.. вода гуля!..

На березі Рибалка молоденький

На поплавець глядить і примовля:

«Ловіться, рибочки, великі і маленькі!»

Що рибка смик — то серце тьох!..

Серденько щось Рибалочці віщує:

Чи то тугу, чи то переполох,