Петро Гулак-Артемовський - Байки

Дурний! дурний!.. а в школі вчився!..

Терпи!.. За долею, куди попхне, хились,

Як хилиться від вітру гілка;

Чи будеш жить, чи вмреш, Пархоме, не журись!..

Журись об тім, чи є горілка!..

А, є? так при на стіл!.. Частуй та й сам кругляй!..

Чи нам, Пархоме, треба скільки!..

Та вже ж — чи вкоротить свій вік, то вкорочай

В шинку над бочкою горілки!

От ми базікаєм, — а час, мов віл з гори,

Чухра: його не налигаєш!

От, скільки б випили до сеї ми пори,

Так ти ж буцім недочуваєш!

Ну ж, цуп останню ти гривняку з капшука,

Поки стара пере ганчірки,

Бо вже як вернеться, то думка, бач, така,

Що помремо обидва без горілки!

5 ноября 1827 г.

«На що, до халепи, той розум людям здався?» —

Раз Дурень здуру бовть!.. Розумного питався.

«На те, — озвався сей, — коли кортить вже знать,

Щоб дурням на сей спрос цур дурнів відвічать».

ПАН ТА СОБАКА

(Казка)

На землю злізла ніч… Нігде ані шиширхне;

Хіба то декуди скрізь сон що-небудь пирхне,

Хоч в око стрель тобі, так темно надворі.

Уклався місяць спать, нема ані зорі,

І ледве, крадькома, яка маленька зірка

З-за хмари вигляне, неначе миш з засіка.

І небо, і земля — усе одпочива,

Все ніч під чорною запаскою хова.

Один Рябко, один, як палець, не дрімає,

Худобу панську, мов брат рідний, доглядає,

Бо дарма їсти хліб Рябко наш не любив:

Їв за п'ятьох, але те їв, що заробив.

Рябко на панському дворі не спить всю нічку.

Коли б тобі на сміх було де видно свічку.

Або в селі де на опічку

Маячив каганець.

Всі сплять, хропуть,

А деякі сопуть,

Уже і панотець,

Прилізши із хрестин, до утрені попхався…

А наш Рябко, кажу, все спатки не вкладався.

Знай, неборак, ганя то в той, то в сей куток:

То зазирне в курник, то дейко до свинок,

Спита, чи всі таки живенькі поросятка,

Індики та качки, курчатка й гусенятка;

То звідтіль навпростець

Махає до овець,

До клуні, до стіжків, до стайні, до обори;

То знов назад чимдуж, — щоб часом москалі

(А їх тогді було до хріна на селі),

Щоб москалі, мовляв, не вбрались до комори.

Не спить Рябко, та все так гавка, скавучить,

Що сучий син, коли аж в ухах не лящить,

Все дума, як би то піддобриться під пана;

Не зна ж, що не мине Рябка обрадована!

Як гав, так гав, — поки свінуло надворі;

Тогді Рябко простягсь, захріп в своїй норі.

Чому ж Рябку не спать? чи знав він, що з ним буде?

Заснув він смачно так, як сплять всі добрі люде,

Що щиро стережуть добро своїх панів…

Як ось — трус, галас, крик!.. — весь двір загомонів:

«Цу-цу, Рябко!.. на-на!.. сюди Рябка кликніте!..»

«Ось-ось я, батечки!.. Чого ви там, скажіте?»

Стриба Рябко, вертить хвостом,

Неначе помелом,

І знай, дурненький, скалить зуби

Та лиже губи.

«Уже ж, бач, — дума він, — не дурне це в дворі

Од самої тобі зорі

Всі панькаються коло мене.

Мабуть, сам пан звелів віддать Рябку печене

І, що осталося, варене,

За те, що, бач, Рябко всю божу ніч не спав

Та гавкав на весь рот, злодіїв одганяв».

«Цу-цу, Рябко», — ще раз сказав один псяюха,

Та й хап Рябка за уха!

«Кладіть Рябка», — гукнув. Аж ось і пан прибіг.

«Лупіть Рябка, — сказав, — чухрайте! ось батіг!» —

«За що?..» — спитав Рябко, а пан кричить: «Чухрайте!»

«Ой! йой! йой! йой!» А пан їм каже: «Не вважайте!»

«Не буду, батечку!.. За що ж це честь така?..»

«Не слухай, — пан кричить, — лупіть, деріть Рябка!..»

Деруть Рябка, мов пір'я,

На галас збіглась двірня.

«Що?.. як?.. за що?.. про що?..» — не знає ні один.

«Пустіть!.. — кричить Рябко. — Не будь я песький син,

Коли вже вдержу більш!..» Рябко наш хоч не бреше,

Так що ж? Явтух Рябка, знай, все по жижках чеше.

«Пустіть, швидчій, пустіть!..» — пан на весь рот гукнув

Та й з хати сам умкнув.

«Пустіть, — гукнули всі. — Рябко вже вдовольнився!..»

«Чим, люде добрі, так оце я провинився?..

За що ж глузуєте?.. — сказав наш неборак. —

За що знущаєтесь ви надо мною так?

За що?.. за що?..» — сказав та й попустив патьоки…

Патьоки гірких сліз, узявшися за боки.

«За те, — сказав один Рябкові з наймитів, —

Щоб не колошкав ти вночі своїх панів,

За те… але… щось тут… ходім, Рябко, лиш з хати,

Не дуже, бачу, рот тут можна роззявляти:

Ходім, братко, надвір». Пішли. «Се не пусте, —

Сказав Явтух Рябку, — оце тебе за те

По жижках, бра Рябко, так гарно пошмагали,

Що пан із панею сю цілу ніч не спали».