митрополит Дмитрій (Рудюк) - Київські митрополити ХVІІ–ХVІІІ ст.

Нереалізованим амбітним проектом Петра Могили була мрія про переклад слов’янською мовою і публікацію Житій святих.

2.03.1631 р. помер київський митрополит св. Іов Борецький. Боротьба за митрополичий престол виявилася гострою, бо зіштовхнулися дві основні течії у православному середовищі, які очолювали Петро Могила та Ісайя Копинський, прихильник орієнтації на Московію. Ця боротьба тривала на тлі міжкоролів’я (30.04.1632 р. помер король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ – фанатичний католик). Православні делегували на елекційний сейм Петра Могилу, який блискуче упорався з покладеним на нього завданням і, спираючись на нового короля Владислава IV, домігся легалізації вищої ієрархії УПБЦ. Це був надзвичайно великий успіх православних українців та білорусів, нарешті після понад двадцятирічного періоду гонінь і напівлегального існування УПБЦ була визнана королем Речі Посполитої, що значно розширило можливості подальшої боротьби за повноправне існування. Тільки за те, що завдяки організаторській діяльності Петра Могили насамперед було досягнуто легалізації православної ієрархії, його ім’я має бути навічно вписане золотими літерами в історію УБПЦ. Православна церква дістала сподіване полегшення свого становища, тепер стало можливим досягти у судовому порядку повернення забраних уніатами храмів, монастирів, церковних маєтностей. Це й визначило долю митрополичого престолу, заслужено посів Петро Могила у березні 1633 р. Копинський же, виявивши пасивність у боротьбі за віру православну, якого не сприймав ані король, ані уряд Речі Посполитої, змушений був поступитися, і врешті переїхав на Сіверщину.

Святитель розумів ненормальність розколу українського народу і запропонував перспективний шлях виходу з кризи, зокрема створення Київського Патріархату, фактично здобуття автокефалії. Але смерть святителя, а потім війни не дали можливості реалізувати цей величний намір.

Петро Могила продовжував наводити лад в УБПЦ, не зупиняючи темпу реформи. Характерно, що ця реформа була всебічною і не було жодної ділянки церковного життя, що їх не охопив би митрополит своєю невсипущою енергією і працею. Історик Іван Власовський назвав головні напрями реформаторської діяльності Петра Могили: «церковні собори; школи й духовна освіта, розвиток православної богословської науки; церковне богослужіння й видання богослужбових книг; будова й реставрація православних святинь; монастирське життя; праця православних братств, – все це… було предметом піклування митрополита».

Петро Могила створив також Духовну консисторію як потужний апарат для поширення впливу влади митрополита, надійного контролю над духовенством і насамперед дієвого церковного суду. З її допомогою він рішуче взявся за піднесення внутрішньо-церковної дисципліни, очищення лав духовенства від осіб, які вели аморальний спосіб життя, виявляли елементарний непослух своїм зверхникам.

1632 року він об’єднав Братську школу і Лаврський колегіум. Так виникнув навчальний заклад, який 1658 року здобув право називатися Академією (її знали як Києво-Могилянську). Тут відзначимо тільки, що цей православний навчальний заклад мав скласти гідну конкуренцію католицьким (і таки склав її), взорував на єзуїтські зразки. Тут використовувалися програми єзуїтських колегіумів, підручники, певні традиції, зокрема традиція шкільних вистав. Митрополит уперше запровадив у програми навчання польської та латинської мов крім звичних церковнослов’янської та грецької. Влучно підмітив вдалий спосіб викладання в КМА відомий історик

Ігор Шевченко: «Не дивно, що колегія Могили багато що перейняла від єзуїтської системи навчання – з ворогом потрібно було боротися його ж зброєю». КМА стала знаменитим центром духовного життя, науки та освіти не тільки України, але й усього православного світу. Подібні колегіуми він заснував у Вінниці, Гощі, Кременці, Більську (ці через несприятливі умови занепали по смерті святителя), в Яссах. Дивно, що енергії митрополита вистачало не тільки на Україну й Білорусь, але на Молдавію та Валахію!

Винятково важливою у вселенському масштабі була діяльність митрополита у справі систематизації православного вчення. 1640 року скликав церковний Собор, що завжди був неординарною подією в житті Церкви. Далеко не кожному митрополиту вдавалося скликати в ті часи помісні собори, що вимагали і ретельної підготовки, і великих коштів. На цьому Соборі головним питанням було ухвалення Катехізису Петра Могили та Ісайї Трофимовича-Козловського. його було спішно перекладено латиною і послано константинопольському патріарху Парфенію І. Останній зрозумів колосальне значення цієї книги і тому вжив заходів, щоб проект Петра Могили був розглянутий на Собор в Яссах. Дещо доповнений він був затверджений усіма православними патріархами (крім московського) 1643 року. Потім твір неодноразово перевидавався і по суті діє у нині у Православній Церкві. Необхідно було створити «Требник», тобто виклад молитов, священодій, чинопослідувань, що стосуються виконання різноманітних таїнств і треб (хрещення тощо). Ця книга стала останньою прижиттєво виданою книгою Петра Могили. Він устиг побачити її у видрукуваному вигляді на власні очі буквально перед смертю. Але книзі судилося довге життя. Вона була в активному обігу ще у ХІХ ст., стала основою новіших видань. Ще важливіший проект – видання Біблії він, на жаль, не здійснив.