митрополит Дмитрій (Рудюк) - Київські митрополити ХVІІ–ХVІІІ ст.

Дід майбутнього святителя – Іван був великим логофетом (канцлером) Молдавського князівства. Один з трьох його синів (Георгій) став молдавським митрополитом, інші двоє (Ієремія і Симеон) – господарями (правителями) Молдавії та Валахії наприкінці XVI – початку XVIІ ст. Симеон одружився з Маргіт (Маргаритою) – Меланією, яка походила зі старовинного угорського роду. Від цього шлюбу у нього було шестеро синів і дві дочки. Наймолодшим сином був Петро, який народився 31(21) грудня 1596 р.

Дитинство майбутнього митрополита припало на час війн між Османською імперією та Річчю Посполитою, що провадились за Молдавію та братовбивчих міжусобиць. Унаслідок останніх 1607 р. глава сімейства був отруєний, саме тоді померли брат (Павло) і сестра (Роксанда), а матері довелося залишити молдавські землі та переїхати до сусідньої Речі Посполитої, на західноукраїнські землі (Львів). Це давало змогу їм бути ближче до батьківщини, надійніше зберігати православну віру. Мати майбутнього святителя померла за якийсь час. Брати Петра, забезпечені спадщиною батьків, маючи добрих покровителів, енергійно боролися за місце під сонцем і трьом з них удалося стати господарями в Молдавії або Валахії. Четвертий (Іоанн) не піднявся так високо, але його дочка Олена пізніше вийшла заміж за найзнаменитішого молдавського літописця XVIІ ст. Мирона Костіна. Слід зважити на те, що Петро Могила мав ще трьох двоюрідних братів і чотирьох сестер, з яких двоє синів були молдавським господарями, а третій… турецьким пашею. Однак пізніше Богдан Хмельницький вів з останнім переговори, розглядаючи його як кандидата на молдавське господарство і майбутнього союзника України-Гетьманщини. До речі, Роксанда – невістка Богдана Хмельницького і дружина його сина Тимоша – доводилася ріднею Петру Могилі. його двоюрідні сестри одружилися з представниками польських та українських князівських і шляхетських родин, наприклад з Вишне-вецькими, Корецькими, Потоцькими тощо, мали численних нащадків. Отже, якщо проаналізувати генеалогію Могил, виявляється майбутній митрополит був родичем австрійських імператорів, королів Баварії, Бельгії, Греції, Саксонії, Франції, не кажучи про князів та герцогів…

Ще в дитинстві він здобув добру домашню освіту (відоме ім’я одного з учителів господарича – ієромонах Христофор Волкови-цький). Навчання продовжив у Львівській братській православній школі, можливо, і в Київській братській школі та Замойській академії. його рівень освіти значно перевищував звичайні стандарти. Так, крім рідної молдавської мови, він володів українською (русинською), церковнослов’янською, польською, латинською, грецькою, можливо і французькою. Поза сумнівом, він наполегливо займався самоосвітою все своє життя, колекціонував книги, особливо з богослов’я, філософії та історії.

Початки кар’єри Петра Могили нічим не відрізнялися типових життєвих шляхів представників панівного класу Речі Посполитої, тим паче, що його покровителем був київський воєвода та коронний гетьман Станіслав Жолкевський. Він навіть купив деякі маєтності у Галичині, щоб бути ближчим до гетьмана (поблизу Жовкви). Під началом цього полководця молодий аристократ узяв участь у трагічній для Речі Посполитої битві 1620 р. Цецорській битві, де поліг і сам Жолкевський. Пізніше Петро Могила став під прапори литовського гетьмана Ходкевича і брав участь у переможній Хотинській війні 1621 р. Там він познайомився з козацьким гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, який чимало сприяв відродженню вищої православної ієрархії в Україні, з його полковниками, побачив у дії хоробрих козаків, борців за віру православну.

Уже за своїм високим аристократичним походженням «воєводич земель молдавських» (так упродовж життя постійно називали Петра Могилу) мав право сподіватися на високі світські посади. Але він обрав духовний шлях. Прискорило його рішення й те, що господарич (поранений під Хотином), остаточно зцілився від хвороби 1624 року від мощів старця Гарасима, які знаходились у Крехівському монастирі під Львовом, а зцілившись, відрікся від молдавського та валаського престолів на користь молодших братів.

У цей час у свідомості Могили відбуваються глибокі зміни, що визначили його подальші кроки. Перш за все він залишив Белзьке воєводство, переселився до Києва, придбав тут маєтності, зокрема Рубежівку біля Ірпеня, зблизився з українським православним духовенством, в першу чергу, з київським митрополитом Іовом Борецьким; очевидно був присутнім при похороні гетьмана Сагайдачного, який помер 20(10) квітня 1622 р. Дії Петра Могили, який в цей момент став на стороні дискримінованої УПБЦ, на стороні гнобленого українського народу, не можна пояснити якимись кар’єристськими міркуваннями чи політичною кон’юнктурою. Це був свідомий і жертовний крок патріота Молдавії та України, вірного сина Православної Церкви. Вибір Петром Могилою нового життєвого шляху збігся в часі з новим етапом (1620—1632) боротьби між католиками та православними, який розпочався з відродження вищої православної ієрархії 1620 року і завершився легалізацією УБПЦ у Речі Посполитій.