митрополит Дмитрій (Рудюк) - Київські митрополити ХVІІ–ХVІІІ ст.

У березні 1627 р. помер архімандрит Києво-Печерської лаври Захарій Копистенський. Найважливіший монастир у православному слов’янському світі залишився без свого пастиря. 16.09.1627 р. було скликано з ініціативи капітули Києво-Печерської лаври провінційний сеймик у Житомирі, на якому все духовенство разом із шляхтою обрали новим архімандритом одностайно обрали Петра Могилу, який перед цим став ченцем. Варто підкреслити, що важливу роль у підтримці кандидатури Петра Могили відіграв сам київський митрополит Йов Борецький.

Про лаврський домитрополичий період діяльності Петра Могили відомо відносно небагато. Але немає жодних сумнівів у тому, що він, очоливши найпрестижніший у слов’янському світі православний монастир, розгорнув надзвичайно енергійну працю як з відродження Києво-Печерської лаври, так і реформування УБПЦ у недалекій перспективі, тим паче, що до цих планів цілком прихильно поставився тодішній митрополит Йов Борецький. Слід відзначити, що нерідко між Софією (резиденцією київських митрополитів) та Лаврою існували розбіжності. До честі митрополита Іова Борецького й архімандрита Петра Могили вони поклали край цій нездоровій тенденції та спільно взялися за невтомну працю на благо Православної Церкви. (Пізніше, уже в новій якості, Петро Могила започаткує важливу традицію: київський митрополит буде одночасно й архімандритом лаври). Старіючий Іов Борецький без сумніву вбачав саме в Петрі Могилі свого майбутнього спадкоємця і небезпідставно сподівався на його провідну роль у реформуванні УБПЦ. Однак цю титанічну роботу неможливо було здійснити одній людині, не маючи надійних помічників. Усвідомлюючи це, молодий архімандрит почав гуртувати довкола себе енергійних та висококультурних сподвижників.

Серед найперших з них бачимо Сильвестра Косова, який стане спадкоємцем Петра Могили на митрополичому престолі, Йосифа Тризну, який стане спадкоємцем на печерському архімандритстві, Афанасія Кальнофойського, Павла Домжів-Лютковича, Філофея Кизаревича та багатьох інших. Добираючи кадри, Петро Могила брав до уваги їхню ревність у вірі православній, високі професійні якості як науковців, педагогів тощо. Добираючи у своє близьке й дальше оточення гідних осіб, Петро Могила не менш рішуче заходився очищати лави чернецтва від тих, хто прийняв постриг не за покликом душі, не з прагнення щирого служіння Богу, а з інших міркувань, переважно меркантильних. Від цього баласту у Лаврі Петро Могила звільнився дуже швидко. 1629 року новий архімандрит із-поміж 80 лаврських ченців залишив тільки 18! Прагнучи поставити освіту православного духовенства на належну висоту, Петро Могила першим серед українських православних діячів не тільки звернувся до здобутків європейської зарубіжної культури, але й пересадив 'їх на український ґрунт, запроваджуючи школи західного типу. Готуючи ґрунт для відкриття свого колегіуму, він послав декого з монахів навчатися за кордон, сплачуючи всі видатки своїм коштом, а 1631 року він уже відкрив колегіум при Києво-Печерській лаврі, також відродив лаврську типографію, значно збільшив бібліотеку. Він підкреслював важливість освіти у житті і Церкви в цілому, і конкретного храму чи монастиря. Уже тоді він поставив за мету здійснити великі книжкові проекти: видання Служебника (про що йшлося вище), Требника, Києво-Печерського Патерика і перевидання Острозької Біблії тощо. Ці грандіозні плани могли бути виконані тільки протягом тривалого часу і за допомогою сподвижників. Природно реалізація плану розпочалась з прославлення Лаври, де він був архімандритом. Косов видав «Раїегікоп» (1635), де не тільки подав житія лаврських святих, але й вдало полемізував з іновірцями, що заперечували святість обителі. Кальнофойський видав «Тератургіум» (1638), який став першим друкованим історико-краєзнавчим твором, своєрідним путівником Лаврою для численних паломників. У ньому, як і творі Косова «Патерикон» підкреслювалася безперервність зв’язку історії України від доби Київської Русі. Надзвичайне значення мали твори власне Петра Могили, зокрема «Літургіаріон, си есть Служебник» (1629) та «Крест Христа Спасителя й кождого человіка» (1631), «Номоканон» (1629).

Багато полемічних та літописних творів залишилися в рукописі, а деякі з них (насамперед полемічний «Літос») було надруковано наприкінці ХІХ ст. Невдовзі перед смертю, 1646 року з-під пера митрополита вийшла ще одна надзвичайно важлива книга – «Требник». На її сторінках було уніфіковано чини та обряди Православної Церкви. Характерно, що в творах святителя і його сподвижників виразно відчувається прагнення сформувати українську літературну мову.