митрополит Дмитрій (Рудюк) - Київські митрополити ХVІІ–ХVІІІ ст.

Першого дня на засіданні київський митрополит Іов Борецький скаржився на короля й уряд за те, що в Речі Посполитій давню православну віру пригнічують і утискають. Святитель перед зібранням прочитав листа, якого отримав з Вільна, і показав список віленських православних братчиків, що постраждали за віру, з яких одні були страчені, інші посаджені у в’язниці, а треті кинуті до ями. На цьому зібранні розглядали участь козаків у військових діях Речі Посполитої. Для цього на третій день ради було створене посольство до короля на чолі з Сагайдачним, єпископом Єзекіїлем Курцевичем і двома іншими делегатами. Головною метою посольства було просити короля, щоб він затвердив митрополита та інших нововисвячених православних ієрархів. На випадок відмови, козаки погрожували захопити всю шляхту, «бо так радив це зробити митрополит Іов», – додає очевидець. Це посольство дійсно було прийняте королем, але жодного успіху не мало. Легалізації ієрархії можна було очікувати лише після смерті Сигізмунда III.

Один з сучасників згадує про «собор Борецького зі шляхтою в Житомирі». Зібрання шляхти відбулося у липні 1621 р. Саме цього часу тут засідав передсеймовий сеймик шляхти Київського воєводства. Можемо припустити, що саме тоді митрополит Іов, дбаючи про становище ієрархії та духовенства, скликав собор. На ньому було розглянуто ті самі питання. Але у зв’язку з військовими діями з боку турків, було вирішено не ставити поруч проблеми церковні і державні, а в тяжкий час простягнути руку допомоги польській владі, адже військові дії розгорталися саме на українських землях.

Якщо два попередніх собори здебільшого розглядали питання правового становища УПБЦ в Речі Посполитій, то наступний Київський собор – «Совітування о благочестії» – був присвячений питанням внутрішнього церковного впорядкування та управління, а також переважно розглядав питання пастирського характеру. Відносно часу скликання цього собору відомо, що він відбувся після Хотинської битви 1621 р. Головне завдання, що ставив перед собою собор, – «заховати і ростити в народі руському віру і догмати Церкви Східної». У 24-х постановах цього собору викладено думки про сутність, міру і принципи пастирського впливу на життя вірян. На цьому завершується перший період соборної діяльності Київської православної митрополії за участю її святителя – Іова Борецького.

Боротьба за легалізацію нововисвяченої ієрархії мала орієнтуватися не тільки на правове соборне поле. Останнє зібрання Української Церкви сподвигло ієрархів, клір і братчиків активізувати літературну полемічну діяльність. У цей час енергійний архієпископ Полоцький Мелетій Смотрицький пише черговий полемічний твір «Виправдання невинності». Цього самого року було написано «Палінодію» Захарії Копистенського. На сеймі 1623 р. православні досягли певного послаблення свого безправного становища, але на ділі жодного полегшення не настало. Трагічний акт убивства уніатського єпископа Йосафата Кунцевича повністю знівелював досягнуті домовленості. Сам єпископ Йосафат був фанатично налаштованою особистістю. Він став єпископом у Полоцьку, посівши ту саму кафедру, що і православний архієпископ Мелетій Смотрицький. Багато полоцьких парафій висловили свою підтримку саме православному ієрархові. Тоді Йосафат з натовпом своїх невгамовних прихильників почав обходити з погромами парафії та садиби православних. Навіть уніатський митрополит Йосиф Рутський та королівський канцлер Лев Сапіга попереджали Кунцевича, що його фанатизм спотворює унію і робить її політично небезпечною для спокою в державі, але Йосафат не дослухався до подібних застережень. Під час відвідин Вітебська восени 1623 р., вигнавши православних з усіх церков, він розгромив навіть заміські намети, у яких православні почали звершувати богослужіння. Тоді натовп скривджених православних кинувся на Иоса-фата з палицями та камінням і, вбивши нечестивого кривдника віри Христової, вкинув тіло в р. Двіну. Наслідки цього обопільного насилля були сумними. Католики й унія отримали мученика, постать якого до сьогодні роз’єднує православних та уніатів. Близько десяти міщан Вітебська були страчені, понад сотня втекла, рятуючись від смертної кари, місто позбавили Магдебурзького права… Було заборонено будувати і ремонтувати православні храми.

Мелетій Смотрицький не сприйняв такий розвиток подій. Він переїхав до Києва, а вже звідси поїхав подорожувати Сходом…