Том Сегев - Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну

Copyright © 2019 by Tom Segev

Translation copyright © 2019 by Haim Watzman

© С. Щиголева, перекладукраїнською, 2020

© О. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2020

У холодний січневий день 1940 року Давид Бен-Ґуріон спускався до готелю «Калія», що за Мертвим морем – у найнижчій точці земної кулі, й розмірковував про те, як він з’явиться у книзі, яку в майбутньому якийсь біограф міг би зрештою написати про нього та його колег – засновників держави Ізраїль. Він уявляв «молодого, інтелігентного і досвідченого спеціаліста». Певно, той біограф розпізнає «слабкості, недоліки та провини» засновників: ніхто з них не «був святим», писав Бен-Ґуріон. Проте, чи зможе він одночасно поставитися із повагою до історичної цінності їхніх досягнень і зрозуміти їх? Можливо, він навіть зрозуміє, скільки втратив, дізнавшись про них тільки після їх смерті. [1] Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 30 січня 1940 року, BGA. Бен-Ґуріон часто думав про смерть.

Подібно до національних лідерів інших країн, Бен-Ґуріон старанно працював над докладними розповідями про свій час і себе самого для майбутніх поколінь. За десять років після створення держави Ізраїль він уявляв археологічні розкопки артефактів країни тритисячолітньої давнини. Археолог має розкрити хроніку Війни за незалежність 1948 року і дізнатися звідти про перемогу Ізраїлю. «Але що, як він замість цього знайде шматки газет з Єгипту, Сирії, Йорданії чи Іраку, де розповідають про перемогу арабів? Кому повірить археолог 4958 року», – запитував себе Бен-Ґуріон. [2] Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 5 лютого 1940 року і 29 листопада 1940 року, BGA.

Щоденники, статті, книги, листи та промови Бен-Ґуріона містять мільйони слів; він проводив за ними багато годин, пишучи майже щодня. «Іноді я дивуюся тим, як багато написав», – зауважив він якось. [3] Лист Бен-Ґуріона до Хазаза від 10 липня 1968 року, BGA. Переважна більшість його праць мала на меті завоювання прихильності прийдешніх поколінь. Крім того, він намагався впливати на те, що пишуть інші. Коли Міністерство оборони Ізраїлю вирішило опублікувати офіційну історію війни 1948 року, Бен-Ґуріон вимагав, щоб у книзі було наголошено на його зусиллях, спрямованих на отримання зброї, що зробило перемогу можливою. «Пістолети не падали з небес», – наполягав він у розмові з автором. Про іншу книгу, яку написали й опублікували офіцери Сил оборони Ізраїлю, що не були його великими шанувальниками, він писав: «Редактори поглумилися над пам’яттю про Війну за незалежність і тисячами загиблих». [4] Записи зі щоденника Бен-Ґуріона від 2 травня, 10 червня, 16 та 20 липня 1953 року, BGA; лист Бен-Ґуріона до Аллона від 11 травня 1953 року, BGA; Єгуда Ерез, стенограма інтерв’ю, BGA.

Завзятий читач біографій, він завжди намагався зрозуміти мотиви їхніх авторів. «Плутарх, напевно, не любив Марія, – писав Бен-Ґуріон про одну з книжок, яку він взяв із собою до „Калії”, – але не виказував приниження та зневаги, бо це могло затьмарити його ідеальний образ чоловіка». [5] Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 5 лютого 1940 року, BGA. Гай Марій був римським полководцем і державним діячем, який міг би зацікавити Бен-Ґуріона внутрішніми суперечностями, частими та раптовими змінами настрою.

Кілька разів він співпрацював із біографами, що визнавали його засновником Ізраїлю. Однак були й такі, що вважали інакше. На початку 1967 року спалахнула суперечка щодо статті у «Єврейській енциклопедії» про Бен-Ґуріона. Автором був головний редактор Єшаягу Лейбовіц – професор Єврейського університету і його давній опонент. «Я вважаю, що [Бен-Ґуріон] є найбільшою катастрофою, яка будь-коли траплялася з єврейським народом і державою Ізраїль», – розповідав Лейбовіц щоденній газеті «Маарів»; у його записі була викладена та сама думка. Бен-Ґуріон був показово незворушним. «Мені байдуже, що пише професор Лейбовіц, – відреагував він, – але мені не байдуже те, що роблю я – добре воно чи погане». Проте насправді його це розлютило. «Ненависть застилає йому очі», – писав він до видавця енциклопедії; він був Гаєм Марієм, а Лейбовіц – Плутархом. Бен-Ґуріон був, справді, вдячний, коли кілька років по тому один скульптор поділився з ним планами спорудити у Хайфі «Пантеон», що демонструватиме бюсти великих людей нації: державних діячів, письменників, акторів, військових лідерів, учених, спортсменів й інших. «Я сказав йому, що мені сподобалась ідея, – писав Бен-Ґуріон, – але більше не скажу нічого». [6] Ma’ariv, Jan. 6, 1967; лист Бен-Ґуріона до Рахель Мішал від 19 січня 1967 року; лист Бен-Ґуріона до Олексанра Пелі від 26 січня 1967 року; запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 1 серпня 1960 року, BGA.