Том Сегев - Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну

Він не брав на себе відповідальність за створення держави, і це цілком виправдано. Ізраїль з’явився на світ наприкінці процесу, що почався за тридцять років до того, як Британія почала допомагати сіоністському рухові у створенні Єврейського національного дому в Палестині. Бен-Ґуріон керував цим процесом протягом покоління, а особливо протягом першого десятиліття незалежності. Він був у політиці близько сорока років, почавши практично відразу після переїзду до Палестини, брав участь майже в усіх проявах життя її єврейської спільноти. Перша політична стаття Бен-Ґуріона, опублікована у двадцять чотири роки, поставила його у ряд із тими, хто вів боротьбу. Відтоді він прагнув досягти й утримати позицію національного лідерства. Його наставники – перший і головний з яких Берл Кацнельсон, а також кілька можливих конкурентів – померли один за одним. Смерть Зеєва Жаботинського, його найзапеклішого ворога від правих, і кінець Хаїма Вейцмана – президента Сіоністської організації, чию мантію як головного єврейського державного діяча Бен-Ґуріон прагнув успадкувати лишили його майже єдиним кандидатом у всесвітньому сіоністському русі.

Загалом він дотримувався основних правил ізраїльської політики й відчував, що більш схильний до середньої позиції. Його готовність сплатити майже будь-яку ціну задля втілення сіоністської мрії іноді поєднувалася з тактичними поступками та прагматичними компромісами. Колеги часто критикували його: як із боку опозиції, так і з панівної коаліції; іноді його вимоги ігнорували, а пропозиції могли бути відхилені. Проте загалом визнавали лідерство за ним. Партія, членом якої він був, бачила в ньому політичного й національного активіста; іноді його колеги поводилися, як школярі, що за спиною лають вчителя: «Я висловлююсь проти, але голосую за, тому що вірю Бен-Ґуріону й не хочу потім нести відповідальність», – казав якось один із членів його Кабінету міністрів. [18] Моше Кармель, стенограма інтерв’ю, с. 54, BGA.

Він багато виступав публічно, відповідав на отримані ним листи і був відкритий до багатьох із тих, хто шукав його, серед інших й ексцентриків та авантюристів. [19] Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 1 березня 29 року, 1948, BGA. Свої промови Бен-Ґуріон переважно писав заздалегідь, але добре знав, як їх ліпше представити, щоб видати за імпровізацію. Багато з його промов тривали годинами; його речення були довгі та складні, які легше читати очима, ніж сприймати на слух. Пронизливий голос і невисока його статура робили не найкраще враження на оточення. Утім, чим білішою ставала грива його волосся, тим більше Бен-Ґуріон ставав схожим на символ справжнього та досяжного сіонізму.

«Коли я звертаюся до конкретного питання – що робити сьогодні, завтра – я ніби перетворююсь на комп’ютерну машину», – сказав він якось; іншим разом він пояснив: «Я підходжу до всіх питань сіонізму з наукового погляду й завжди шукаю можливий раціональний шлях розв’язання проблеми». [20] Текст звернення Бен-Ґуріона до Центрального Комітету «Мапай» від 29 вересня 1936 року, BGA; Текст промови Бен-Ґуріона у сіоністській виконавчій владі від 11 лютого 1945 року, BGA. Він прирівнював себе до інженера, що збирається будувати дім. Мотиви будівництва «естетичні, релігійні та трансцендентні», казав він, але коли настає час будувати, «ти повинен усе зважити й виміряти… Те саме є справедливим і в будівництві держави». [21] Текст звернення Бен-Ґуріона до Центрального Комітету «Мапай» від 29 вересня 1936 року, BGA. Насправді на нього сильно впливали емоції, вони керували його діями й диктували рішення. Іноді він дивував інших самовдоволеними висловлюваннями й імпульсивною упертістю. [22] Ratner 1978, pp. 347ff., 382; Янаіт, стенограма інтерв’ю від 17 липня 1975 року, с. 13, BGA; Кармель, стенограма інтерв’ю, BGA. Причиною таких вибухів могло бути певне душевне горе, і він втрачав контроль над собою. Інколи він планував вибухи свого гніву заздалегідь. Часто робив спроби оскаржити своє лідерство не лише як персональну образу, а і як наступ на національні інтереси. У Бен-Ґуріона сіонізм і його власне Я змішалися в одне ціле. Нелегко було жити в країні, яку він очолював; ізраїльтяни розраховували висунути колективні потреби напереді власних сподівань і бажань. Кожен житель був солдатом на службі історії, а Бен-Ґуріон – історичним командиром.

Ті, хто його знав, і дружина Паула зокрема, погоджувалися, що «він не розуміє людей»; це міг бути тактичний спосіб сказати Бен-Ґуріону про його зарозумілий егоцентризм і звички ображати й принижувати інших. Іноді він був мстивим, брехливим базікою без почуття гумору. Безнадійним невдахою й мало коли вибачався. Один знайомий казав, що Бен-Ґуріона не цікавили власне люди, а тільки те, яку користь із них можна отримати. [23] Кармель, стенограма інтерв’ю, BGA.