Том Сегев - Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну

Багато людей допомагали мені писати цю книжку; їхні імена містяться у розділі «Подяки». Написання тривало понад п’ять років, і протягом цього часу не було й тижня, щоб Бен-Ґуріона хоча б раз не згадали в ізраїльських медіа. Ба більше, в Ізраїлі з’явилися ще чотири його біографії разом із полицею інших книжок, де він був у центрі уваги. [32] Peres and Landau 2011; Shilon 2013; Shapira 2015; Goldstein (у процесі роботи). Документальний фільм, заснований на ранніх невідомих інтерв’ю з Бен-Ґуріоном, зібрав широку аудиторію. Це свідчить про те, що ізраїльтяни прагнуть мати сумлінне керівництво, схоже на владу і драму Бен-Ґуріона, і зрозуміти цю загадкову людину.

Бен-Ґуріон: Коли я був трирічним хлопчиком, то знав, що не буду жити в місці, де народився… так само, як не бажав вивчати мову тієї країни.

Журналіст: Містере Бен-Ґуріоне, у трирічному віці ви вже про це знали?

Бен-Ґуріон: У трирічному віці я знав, що не буду жити в тій країні! Саме так, з того часу, коли мені було три!.. І так було з усіма євреями. Ми знали, що наше місце не там, де ми жили, а на землі Ізраїлю. [33] Матеріали інтерв’ю Йозефа Анвера, Авраамом Кушніра і Тома Сегева з Бен-Ґуріоном, Ніцоц, 28 квітня 1968 року.

На шляху (1947), очима Джозефа Баса (завдяки люб’язності родини Баса)

Близько сорока п’яти миль на захід від Варшави тече невеличка та мальовнича річка Плонька; вона також протікає крізь містечко Плоньськ. Одного з останніх дня літа 1903 року три товариші пішли на річку купатися. Найстаршому з них, Шмуелю Фуксу, було майже дев’ятнадцять років. Шломо Цемах нещодавно відсвяткував сімнадцятий день народження; він був на кілька місяців старший за Давида Йозефа Ґрюна, який пізніше взяв прізвище Бен-Ґуріон. Вони втрьох проводили багато часу разом, пов’язані близькою дружбою, що почалася з їхньої ранньої юності. «Ми плавали та розмовляли івритом», – розповідав Бен-Ґуріон багато років по тому. [34] Матеріали інтерв’ю Якова Ешмана з Бен-Ґуріоном від 25 листопада 1963 року, BGA. Іноді їх супроводжував інший юнак, трохи старший за них, Шломо Левкович.

Як багатьом іншим представникам їхнього покоління, євреям і неєвреям, їм доводилося засмучуватися, сумніватися щодо духовних питань і закохуватися. Шломо Левкович і Бен-Ґуріон були закохані в ту саму дівчину; Шмуель Фукс був закоханий у сестру Шломо Цемаха, а Цемах – у сестру Фукса. Цемах і Бен-Ґуріон також були закохані у Шмуеля Фукса. Це було болісне товаришування, але воно тривало все життя; Фукс і Левкович, який пізніше змінив своє прізвище на Леві, померли раніше від Бен-Ґуріона; Цемах помер за рік після нього. Сімдесят років Бен-Ґуріон і Цемах були об’єднані любов’ю та заздрістю так само, як того пізнього літа 1903 року на берегах Плоньки.

Вони взяли із собою свіжий номер «Га-Цефіра», газети на івриті, що виходила у Варшаві. З цієї газети вони дізналися про ініціативу сіоністського руху щодо заснування єврейської держави у Східній Африці замість Палестини. Ідея заснування там принаймні тимчасового притулку для європейських євреїв була відома як план Уганди. Теодор Ґерцль, високоповажний засновник світового сіоністського руху та його перший лідер, вирішив не відхиляти цю ідею; після гарячої дискусії Сіоністський конгрес, вищий орган руху, вирішив більшістю голосів відправити на цю територію дослідницьку делегацію. Протягом кількох місяців у Кишиневі, який потім став частиною Російської імперії, було вбито безліч євреїв. Причиною готовності багатьох сіоністів розглянути пропозицію Уганди була термінова потреба російських євреїв у притулку, хоча б в Африці. Троє хлопців із Плоньська уважно стежили за новинами з Кишинева. Вони відчували себе приниженими й безпомічними, як писав пізніше Леві, «зневіреними і тілом, і духом». [35] Friedman 1994, p. 175ff.; Ben-Gurion 1963, p. 31; Lavi 1957, p. 59. Але всі втрьох були шоковані планом Уганди й відчували, що сіонізм зраджував себе; юнаки розридалися. Там, де вирували їхні емоції та мокли тіла у річній воді, вони заприсяглися полишити Польщу й оселитися в Палестині. Це був визначний момент у їхньому житті.

Достеменно відомо, що більшість людей, відомих тоді Бен-Ґуріону та його юним друзям, уважали себе передусім євреями, а вже потім поляками. Вісімсот років, відтоді, як євреї вперше оселилися у Польщі, вони потерпали від дискримінації та переслідувань, але їхня чисельність виросла до мільйонів, і вони стали однією з найбільш значущих єврейських світових спільнот. Вони налагодили там міцні економічні та культурні підвалини, органи самоврядування та жвавий політичний дискурс. [36] Bartal and Gutman 2001. Євреї спочатку оселилися у Плоньську десь за чотириста років до того, як народилися Бен-Ґуріон та його друзі. 1815 року місто потрапило під правління Російської імперії. Усі урядовці, включно з поліціянтами та суддями, служили цареві; деякі з них і самі були росіянами. Діти були вимушені вчити російську, а молодих людей відправляли до Імператорської армії. Проте євреї міста не відчували себе ані поляками, ані росіянами.