Stefan Zweig - Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой

Цей живий курйоз ще за старовинним звичаєм носить косу, хоча й погано напудрену (у нього тепер немає слуг!), і тремтлива рука велично спирається на старомодну тростину з золотою головкою – таку, як носили в Пале-Роялі в 1730 році. Справді – це Казанова або, вірніше, його мумія; він все ще живий попри бідність, злобу й сифіліс. Шкіра стала пергаментною, ніс – гачкуватий дзьоб – видається над тремтячим слинявим ротом, густі посивілі брови розпатлані; все це говорить про старість і тління, про змертвіння в жовчній злобі та книжковому пилі. Тільки чорні як смола очі, повні колишнього занепокоєння, зло й гостро бігають під напівзакритими століттями. Але він недовго кидає погляди направо й наліво, він похмуро бурчить і бурчить про себе, бо він не в дусі: Казанова завжди не в дусі відтоді, як доля кинула його в цю Богемську купу гною. Навіщо підіймати очі, якщо кожен погляд буде занадто великою честю для цих дурних роззяв, цих широкомордих німецько-богемських пожирачів картоплі, котрі не висовують носа за межі свого брудного села й навіть не вітають, як належить, його, шевальє де Сенгаля, який свого час всадив кулю у живіт польському гофмаршалу й отримав з рук його тата золоті шпори. І жінки – це ще неприємніше – не виявляють до нього поваги; вони прикривають рот рукою, щоб стримати грубий, мужицький сміх; вони знають, над чим сміються: служниці розповіли пастору, що старий подагрик нерідко залазить рукою під спідниці й своєю незрозумілою мовою шепоче їм на вухо всякі дурниці. Але ця чернь все ж краща, ніж проклята челядь, на волю якої він відданий у будинку, «віслюки, стусани яких він повинен терпіти», – перш за все Фельткірхнер, домоправитель, і Відерхольт, його помічник. Прокляття! Вони навмисне вчора знову пересолили його суп і спалили макарони, вирвали портрет з його «Ікозамерона» й повісили його в туалеті; ці негідники наважилися побити його маленьку, у чорних плямах, собачку Мелампігу (Чорнозадку), подаровану йому графинею Роггендорф, тільки за те, що миле звірятко напаскудило в кімнатах. О, де прекрасні часи, коли цей лакейський набрід можна було просто закувати в кайдани й переламати кістки всій зграї, замість того щоб терпіти подібні зухвалості. Але в наші дні, завдяки Робесп’єру, ці покидьки підняли голову, якобінці забруднили епоху, і сам він тепер лише старий, нещасний, беззубий пес. Тут не допоможуть нарікання, бурчання, краще наплювати на цей набрід, піднятися у свою кімнату й читати Горація.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Обернений зовні ( лат .). – Пер .

Обернений всередину ( лат .). – Пер .

Шлях життя, хроніка життя, коротка біографія ( лат. ). – Пер .

Августин Блаженний (354—430) – християнський теолог і церковний діяч. Єпископ Гіппон (Північна Африка); родоначальник християнської філософії історії (твір. «Про град Божий»); «Земному граду» – державі він протиставляв містичне розуміння «божого града» – церкви. Розвинув вчення про благодать і приречення. Автобіографічна «Сповідь», що показує становлення особистості, відрізняється глибиною психологічного аналізу.

Геббель Христіан Фридрих (1813—1863) – німецький драматург, письменник і поет, один з найбільших німецьких трагіків XIX в. Сюжети Геббель зазвичай черпав з Біблії, міфології, літератури, історії. Твори «Юдіф», «Ірод і Мариамна», «Гиг і його кільце», «Агнеса Бернауер», трилогія «Нібелунги».

Кіркегард Серен (1813—1855) – данський філософ і теолог.

Ам’єль Анрі Фредерік (1821—1881) – швейцарський філософ, критик і письменник. Серед його творів – «Уривки із задушевного щоденника» (1887).

Йегер Ханс Хендрік (1854—1910) – норвезький письменник. У 1885 р. опублікував роман «З життя богеми Христианії», написаний у манері натуралізму Е. Золя. Роман був заборонений і конфіскований, автору довелося на деякий час покинути країну. Повернувшись до Норвегії, написав романи «Вільна любов», «Сповідь», «Тюрма і відчай».