Stefan Zweig - Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой

Бо карнавал Казанови, найстрокатіший з усіх венеціанських карнавалів, закінчується передчасно й сумно меланхолійним постом. Поступово з’являються тіні на веселому оповіданні життя, як зморшки на постарілому обличчі; все менше тріумфів, все більше прикрощів: все частіше вплутує його доля – в афери з підробленими векселями, фальшивими банкнотами, закладеними коштовностями; все рідше приймають його при княжих дворах. З Лондона він змушений втікати вночі за кілька годин до арешту, який закінчився б для нього шибеницею; з Варшави його виганяють як злочинця; з Відня і Мадрида його виселяють; у Барселоні він сорок днів проводить у в’язниці, з Флоренції його викидають, у Парижі «lettre de cachet» [51] Ордер на арешт ( франц .). – Пер. примушує його негайно залишити улюблене місто; нікому не потрібен більше Казанова, кожен позбувається його і струшує, як вошу з шуби.

Здивовано запитуєш себе: що накоїв цей добрий малий і чому світ такий немилостивий і суворий до колишнього свого улюбленця? Він набув лиху славу або ж став брехливим, невже змінився його люб’язно-обережний характер, що всі від нього відвертаються? Ні, він залишився тим же, він назавжди залишиться незмінним спокусником і шарлатаном, веселуном і дотепним до останнього подиху, але не вистачає йому лише одного, того, що підтягувало й тримало в напрузі його енергію: не вистачає впевненості в собі, переможної свідомості молодості. Де він найбільше грішив, там і покараний: першими свого улюбленця залишають жінки; маленька, жалюгідна Даліла завдала першого удару цьому Самсону Ероса, хитра шахрайка Шарпільон у Лондоні. Цей епізод, найпрекрасніший в його мемуарах, тому що найправдивіший, найлюдяніший, зображений художньо, з враженою душею і тому з приголомшливою зворушливістю, є поворотною точкою. Вперше цей досвідчений спокусник обдурений жінкою, до того ж – не ґречною, недоступною дружиною, яка відкидає його, а молоденькою пройдисвіткою-повією, яка зуміла довести його до сказу, виманити в нього всі гроші й все ж ні на крок не підпустити його до свого тіла. Казанова, презирливо відкинутий, незважаючи на плату, і плату щедру, Казанова, зневажений і вимушений дивитися, як ця повія тут же задарма ощасливлює дурного, нахабного хлопця, перукарського учня, дарує йому те, до чого він, Казанова, прагнув жадібними почуттями, витратами, хитрістю й насильством, це вбивчий удар по самовпевненості Казанови, і з цієї години його тріумфальна поведінка стає невпевненою і він вже вагається. Передчасно, на сороковому році він з жахом зауважує, що мотор, завдяки якому вдався його переможний набіг на світ, діє не бездоганно; вперше ним заволодіває страх перед можливою затримкою: «Найбільше засмучувало мене те, що я повинен був визнати ознаки втоми, зазвичай пов’язані із наближенням старості. У мене не було тієї безтурботної впевненості, яку дають молодість і усвідомлення своєї сили». Але Казанова без самовпевненості, Казанова без своєї нескінченної, п’янкої для жінок мужньої сили, без краси, без потенції, без грошей, без зухвалого, рішучого, переможного хизування в ролі улюбленця Фалоса і Фортуни [52] Фортуна – в давньоримській міфології – богиня долі; зображувалася на кулі або колесі (символ мінливості щастя) з пов’язкою на очах і рогом достатку в руці. , – що являє він собою, втративши цього головного козиря в світовій грі? що являє він собою, втративши цього головного козиря у світовій грі? «Пан відомого віку, – відповідає він сам меланхолійно, – про якого щастя і тим більше жінки нічого не хочуть знати», птах без крил, чоловік без чоловічої сили, коханець без удачі, гравець без капіталу, сумне, нудне тіло без енергії й краси. Знищені всі фанфари урочистості й мудрості насолоди: слівце «зречення» вперше вкрадається в його філософію. «Час, коли я закохував в себе жінок, минув, я повинен або відмовитися від них, або купувати їхні послуги». Відмова – найбільш незбагненна думка для Казанови – стає жорстокою дійсністю, бо, щоб купувати жінок, йому потрібні були гроші, а гроші завжди діставалися йому через жінок; чудовий круговорот зупинився, гра добігає кінця, пора нудної серйозності настає і для майстра всіх авантюр. Отже – старий Казанова, бідний Казанова-жуїр стає непотрібним, допитливий – шпигуном, гравець – шахраєм і убогим, веселий співрозмовник – одиноким письменником і пасквілянтом.

Приголомшливе видовище: Казанова роззброєний, старий герой численних любовних битв, божественний нахаба й відважний гравець стає обережним і скромним; тихо, пригнічено й мовчазно йде великий commediante in fortuna зі сцени своїх успіхів. Він знімає багате вбрання, що «не відповідає суспільному становищу», відкладає його убік разом з перснями, діамантовими пряжками й табакерками величну гордовитість, скидає під стіл, як биту карту, свою філософію, намагаючись схилити голову перед залізним, непохитним законом життя, завдяки якому зів’ялі повії перетворюються у звідниць, гравці в шулерів, авантюристи в приживальників. Відтоді, як кров не так гаряче вирує в його тілі, старий citoyen du monde [53] Громадянин всесвіту ( франц .). – Пер. раптом починає мерзнути в колись настільки улюбленій безмежності світу й навіть сентиментально тужити за батьківщиною. І колишній гордій – бідний Казанова, який не зумів благородно довести життя до кінця! покаявшись, винувато схиляє чоло й жалісливо просить уряд Венеції про прощення, він пише улесливі донесення інквізиторам, складає патріотичний памфлет – «спростування» нападок на венеціанський уряд, памфлет, в якому не посоромився написати, що в’язниці, де він колись нудився, є «приміщеннями з гарним повітрям» і є навіть раєм гуманності. Про ці, найсумніші епізоди його життя нічого не сказано в мемуарах, які обриваються раніше й не розповідають про роки сорому. Він ховається в темряві, мабуть, щоб приховати сором, і майже не радієш цьому, бо як сумно, як шкода цю обдерту й шкутильгаючу тінь сміливого воїна гри й любові, цей самець, що став опудалом, цей безголовий співак, – переможений веселун, якому ми так наполегливо заздрили!