Stefan Zweig - Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой

Для цього світового мандрівника немає материка. У нього немає батьківщини, він не підкоряється ніяким законам жодної країни, бувши піратом і флібустьєром своєї пристрасті; як ці останні, він нехтує звичаями суспільства та соціальними договорами – неписаними законами європейської моральності; все, що святе для інших людей або здається їм важливим, не має для нього ціни. Спробуйте поговорити з ним про моральні зобов’язання або про зобов’язання, що накладаються епохою, – він їх так само мало зрозуміє, як негр метафізику.

Любов до батьківщини? Він, цей громадянин світу, сімдесят три роки не має власного ліжка й живе лише випадком, нехтує патріотизмом. Ubi bene, ibi patria [27] Де добре, там батьківщина ( лат .). – Пер . , де повніше можна набити кишені й легше дістати жінок в ліжко, де зручніше за все водити за ніс дурнів, де життя соковитіше, там він задоволено витягує під столом ноги й відчуває себе вдома. Повага до релігії? Він визнав би будь-яку, був би готовий піддатися обрізанню або відростити, подібно китайцеві, косу, якби нове віросповідання принесло йому хоч краплю вигоди, а в душі він так само знехтував би ним, як нехтував своєю християнсько-католицькою релігією; бо навіщо потрібна релігія тому, хто вірить не в майбутнє, а тільки в гаряче, бурхливе, земне життя? «Там, ймовірно, немає нічого, або ж ти дізнаєшся про це у свій час», – пояснює він зовсім незацікавлено й безтурботно: отже, розриває на шматки всю метафізичну павутину. Carpe diem , насолоджуйся днем, стримуй кожну мить, висмоктуй його, як виноград, і кидай шкурки свиням – ось його єдине правило. Строго дотримуватися чуттєвого, зримого, досяжного світу, з кожної хвилини міцними пальцями вичавлювати максимум насолоди та хтивості – ні на дюйм далі не просувається Казанова у своїй філософії, і завдяки цьому він може, сміючись, відкидати всі етично-міщанські свинцеві кулі: честь, порядність, борги, сором і вірність, які гальмують вільну втечу в безпосередність.

Честь? Навіщо вона Казанові? Він розцінює її не вище, ніж товстий Фальстаф, який висловлює безсумнівну істину, що її не можна ні з’їсти, ні випити, і ніж той чесний англійський парламентарій, який на багатолюдному зібранні, чуючи постійні розмови про посмертну славу, поставив питання, що, власне кажучи, потомство зробило для добробуту та щастя Англії. Честь не дає насолоди, її не обмацаєш руками, вона лише обтяжує боргом і зобов’язаннями, заважаючи насолоджуватися, ergo – вона зайва. Бо ніщо на землі не викликає такої ненависті в Казанови, як борги й зобов’язання. Він не визнає їх, не бажає визнавати ніяких зобов’язань, крім одного – приємного та природного: живити бадьоре, сильне тіло насолодами й віддавати жінкам якомога більше того ж солодкого еліксиру. Тому він не піклується про те, вважатимуть його бурхливе життя хорошим або поганим, солодким або кислим, вважатимуть вони його поведінку безчесною чи безсоромною. Бо сором – що за дивний вираз, яке незрозуміле поняття! Це слово зовсім відсутнє в його життєвому лексиконі. З недбалістю лаццароні [28] Лаццароні ( італ . lazzaroni) – бідняк в Італії, що живе випадковим заробітком або жебракує. – Ред . він опускає штани перед зібраною публікою й показує, сміючись і весело підморгуючи, свої sexualia ; добродушно й відкрито вибовкує те, що інший не наважився б видати навіть під тортурами: свої шахрайські витівки, невдачі, наруги, свої статеві конфузи та сифілітичні захворювання, – і все це не трубним гласом, вигукуючи цю істину в передчутті жахів слухачів Жан Жака Руссо, а зовсім просто й наївно, бо (як показало проведене вище анатомічне дослідження) він був абсолютно позбавлений етичного нерва й органу, що визначає моральність. Якби йому дорікнули в тому, що він шахраював у грі, він здивовано відповів би: «Так у мене ж тоді не було грошей!» Якби його звинуватили в тому, що він спокусив жінку, він, сміючись, сказав би: «Я ж догодив їй!» Він не вважає за потрібне виправдовуватися, безсоромним чином витягнувши з кишені чесних громадян і довірливих товаришів їхні заощадження; навпаки, у мемуарах він ніжно підбиває свої шахрайські витівки цинічним аргументом: «Обдурити дурня – означає помститися за розум». Він не виправдовується, він ніколи ні в чому не кається, і в чорний день, замість того щоб скаржитися на своє невдале життя, яке закінчується повним фінансовим банкрутством, у страшних злиднях і залежності, цей старий беззубий борсук пише чудово нахабні рядки: «Я б зізнався у своїй вині, якби я був сьогодні багатий. Але в мене нічого немає, я все змарнував, це втішає й виправдовує мене». Він нічого не зберіг для царства небесного, не стримував своїх пристрастей в ім’я моралі й людей, він нічого не зібрав ні для себе, ні для інших, і за сімдесят років нічого не придбав, крім спогадів. І навіть їх цей добрий марнотрат, на щастя, подарував нам; тому ми повинні зайняти останнє місце в ряду тих, кого обурює його щедрість.